10
Як спроміг ся — запевнив я його, що — нї, і ми вернули ся до мене в господу. По дорозї зустріли ми старого Венециянова. Привитавшись, він пильно подивив ся на мого товариша і добрістно усьміхаючись, спитав ся:
— Чи не буде і з сього художника?
Я відповів: і так, і не так. Він спитав ся про причину. Я нишком висловив йому. Старий задумав ся, міцно стис мою руку і ми розійшли ся. Венециянів своїм поглядом і стиском руки моєї буцїм докоряв мене за безнадїйність. Я підбадьорив ся і згадав декого з художників-учеників і годованцїв Венециянова. І менї, правда, невиразно, мигнуло щось нїби надїя та на обрію.
У вечері, прощаючись зо мною, мій protegé попрохав у мене якого будь естампика, щоб змалювати. У мене трапив ся один примірник, тодї тілько що надрукований, Геркулєс Фарнейський, що́ виґравіровав Служинський з малюнка Завярова та ще Аполїно — Лосенка. Я загорнув оріґінали в петергофський папір, додав італїянських олівцїв, напутив як оберегати їх, щоб не були твердими і ми вийшли на улицю: він пішов до дому, а я до старенького Венециянова.
Не тут тай не до речи-б було розмовляти тут широко про отсього чоловіколюбця-художника. Нехай се зробить хто з великого тиску його учеників, хто лїпше за мене відає усї його великодушні подїї на ниві штуки.
Я розповів Венециянову усе, що сам відав про мою знахідку — і прохав поради, що менї чинити далї, аби довести свої заходи до бажаного скутку. Він — в таких справах людина практична — не обіцяв менї і не порадив нїчого певного; тілько порадив спізнати ся з хозяїном мого знайди і, на скільки буде спроможно, впливати на полїпшаннє його жорсткого побуту.
Я так і зробив. Не дожидаючись недїлї а другого дня, ще до схід сонця пішов я в Лїтнїй сад. Овва: не було там мого приятеля. На другий день — те ж сьвято, на третїй знов нема! Тодї я став на тому, щоб чекати, що скаже недїля.
В недїлю вранцї він прийшов. Питаю: чому його не було в Лїтньому саду? — відповів, що у їх розпочала ся
