шляхетна. Не зовсїм дотепно розмовляє по московськи, але мову московську знає лїпше за годованцїв Неплюєвського корпусу. Під час польскої революциї р. 1830 він служив в артилєриї польского війска. З війскових бранцїв єго повернули на московську службу. Велику силу цїкавих подробиць про революцию р. 1830 чув я від него. Варто уваги, що Поляк, розповідаючи про власні вчинки і невдачи, не додає жадних прикрасів. У чоловіка війскового се рідка риса; а у Поляка і поготів. Одно слово: Мостовський людина, з якою можна жити, не вважаючи на видимо суху і прозаічну вдачу єго.
Сегоднї люба мілєді М. розповіла менї, одначе не яко тайну, історию однїєї родинної бійки, розповіла з усїма подробицями. З сїєї істориї можна скомпонувати водевіль (жарт) звістно жарт про тутешню публїку. Назвати єго можна „Весїльний подарунок“, або „Недошита кофта“. Гарненький і не без науки вийшов би жарт. Річ ось в чому. Якось в минулому місяцї жених поїхав до Астрахани придбати весїльних подарунків своїй молодій. На таку любу потребу позичив він у свого нареченого тестя, такого-ж як і сам голодранця, останню крихту. Умовили ся, щоб вернув ту крихту, коли брати ме платню з війска. Гаразд. Вернув ся жених з Астрахани і віддав унтер-офіцерші, пошити для своєї невісти сукню з ситцю і кофту з міткалю. Добре. Унтер-офіцерша шиє, а тим часом приходить платня залозї. Овва! безталанному женихови дають до рук усьо, на все тілько два рублї з половиною… усьо останнє з єго платнї пішло на сплату єго позичок. Але-ж герой, байдуже! не мов нїчого й не було. Виряжає свого вірного раба Грицька до шинкаря по четвертину відра горілки; торжественно йде до нареченого тестя. Грицько несе за ним горілку ту. Починаєть ся поздоровленнє з платнею. Овва! і „на старуху бываетъ проруха“. Бідолашний жених занадто вже піддав ся впливу сподїваного щастя та в палких мріях взяв і признав ся, що з усїєї платнї він дістав собі в руки тілько 2½ руб. Розчарований
