Сторінка:Кобзарь Тараса Шевченка. Частина трета (1895).pdf/240

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

18

бую з Бельведерського торсу тай не втерплю, сяду малювати. Чудовий, взірцевий твір давньої скульптури! Не дурно-ж то слїпий Мікель-Анджель помацьки любовав з отсього шматка Геркулєса, що́ відпочиває. І чудно! Якийсь Герсеванов, списуючи вражіння своєї подорожи так певно і художницьки цїнує педаґоґічний твір Мікеля-Анджельо „Страшний суд“, фрески богорівного Рафаеля і інчі твори знамениті з скульптури і живописї, а про Аполльона Бельведерського каже, що се нїчого більш, як шматок мармуру. Чудно! Після Антиноя мій приятель змалював Германїка і Фавна, що́ танцює. Одного прегарного ранку я привів його до Карла Великого. Восхиту мого учня не списати: він раював, коли Брюлов ласкаво похвалив його малюнки. Я з роду-віку не бачив людини, щоб була веселїйшою і щасливійшою за те, яким він був кільки день!

— Чи вже Брюлов завжди отакий добрий та ласкавий? — питав ся він кілька разів у мене.

— Завжди такий, — відповідав я.

— А ота червона сьвітлиця — то його сьвітлиця люблена?

— А вже-ж.

— От як: усе червоне: сьвітлиця червона, канапа червона, занавіски по вікнах червоні, халат червоний, малюнок червоний. Усе червоне! Чи я побачу ще коли його так близько? — Після такого питання приятель мій починав плакати. Я не розважав його. Яка утїха, яка розвага може бути висшою за оті щасливі, райські, за оті божественні сльози? „Усе червоне“, — промовляв він вдруге — скрізь сльози.

Червона сьвітлиця була обвішана коштовною зброєю, здебільш — східньою. Скрізь прозорі червоні занавіски просьвічувало сонце. Я й привик до сїєї декорациї, тай то на хвилину вона менї вдарила в вічи; а про його вона лишила ся незабутньою до віку. Зазнавши довгого і страшенного безталання, він усе забув: і штуку і духове життє своє, і коханнє, що́ отруїло його, і мене, щирого друзяку його і все — про все забув; а червона декорация і Карло Павлович були останнїми його словами.

Другої днини я зустрів ся з Карлом Павловичем: