Сторінка:Кобзарь Тараса Шевченка. Частина трета (1895).pdf/241

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

19

він спитав у мене наймення і адресу пана мого protegé, взяв фякра і поїхав, промовивши до мене: „Заходьте у вечері“.

Я зайшов до його.

— Се найбільша свиня у торжовських[1] пантофлях! — такими словами озвав ся на зустріч до мене Брюлов.

— Та в чому-ж річ? — спитав ся я, спостерігши, про кого він говорить.

— Річ в тому, що ви завтра підїть до сїєї амфібії, нехай вона положить ціну за вашого учня.

Брюлов був не в дусї. Довго ходив він мовчки по сьвітлицї, нарештї плюнув і промовив: „Вандалїзм!“

— Ходїм на гору, — додав він до мене. Ми мовчки пішли на гору, де були його книгарня, опочивальня і столова. Він звелїв подати сьвітла, попрохав, щоб я що небудь читав в голос, а сам сїв кінчати свій малюнок сепією „Сонна одалїска“, до альбома, здаєть ся, Владиславлева.

Спокійна наща праця тревала, одначе, не довго: у Брюлова знати було, що ще не йде з думки „свиня в торжовських пантофлях“.

— Ходїмо на улицю. — промовив він закриваючи малюнок.

Ми вийшли і довго вештали ся по набережю, а потім вийшли на „Большой Проспектъ“.

— Чи він тепер у вас в господї? — спитав ся у мене Брюлов.

— Нї, — відповів я, — він не в мене ночує.

— Ну, дак ходїмо вечеряти.

Ми зайшли до Делї. На своєму віку я таки доволї бачив усяких росийських панів-поміщиків і дуків, і середньої руки і хуторян. Бачив навіть і таких, що раз-у-раз перебувають у Франциї та в Анґлїї, і з восхитом розповідають про добробут там фермерів і мужиків, а у себе дома останню овечку грабують у мужика. Багацько бачив я отаких оріґіналів; але не доводило ся

  1. Торжок — повітове місто Тверської ґуб., вславило ся гарними шевськими виробами. Перек.