25
Через два днї я з великою утїхою рівняв його малюнок до анатомічних лїтоґрафованих малюнків Басина і спостеріг, що подробицї у його виразнїйше і вірнїйше. Але тут може бути виновате те шкло, через яке я дивив ся на свого знайду, може воно прибільшувало. Та вже як там воно було, а менї його малюнок сподобав ся.
Він малював далї кістяк, надаючи йому ріжних становищ і статую повішеного Апольоном Мідаса. Усе йшло гаразд, своєю чергою. Своєю чергою минала зима і близила ся весна. Учень мій, очевидячки почав хи́ріти, зблїд, став чогось журити ся.
— Що отсе з тобою? — питав я його: чи ти дужий?
— Дужий, — відповідав він журливо.
— З якої-ж речи ти плачеш?
— Я не плачу, я тільки так.
Так, а сльози річкою ллють ся у його з очий гарних, да виразних. Жадним чином — не можна було менї вгадати, що з ним: починав вже я думати, що може часом чи не Амурова стріла вразила його молоде серце непорочне. Аж ось, одного ранку, майже весняного, він повідав менї, що не можна вже йому щодня ходити до мене, тому що з понеділка розпочнуть ся роботи і він повинен знов окрашувати паркани.
Я, як зумів, підбадьорив його, але про заходи Карла Шавловича — нї телень, більш через те, що й сам я не відав нїчого такого, на щоб можна було покладати надїю.
У недїлю навідав ся я до його хозяїна, гадаючи, чи не можна йому замісць мого учня взяти простого маляра.
— Чом не можна — можна, — відповів хозяїн, — доки ще не розпочинали ся роботи живописні, а тодї вже годї… вибачте: він у мене рисовальник, а самі, здорові, тямите, що значить рисовальник у нашій роботї… Але як вам здаєть-ся: чи спроможеть ся-ж він постачити замісць себе робітника?
— Я постачу.
— Ви? — спитав ся хозяїн, дивуючись. Да з якої-ж речи? Яка вам користь, що ви клопочетесь?
