27
— До мадам Юрґенс — відповів я.
— То й я з вами. Менї щось отсе їсти захотїло ся — мовив він і взяв з нами в третю лїнїю.
Карло Великий любив ряди-в-годи навідати ся до m-me Юрґенс: йому подобала ся не сама привітна Юрґенс, не служниця її Олїмпіяда, що́ була у небіжчика Петровського за модель на Агар, йому — яко сущому артистови, подобалося наше товариство ріжнохарактерне. Тут можна було побачити і вбогого працьовника, урядника з сенату і студента з унїверситету, худорлявого і блїдого, що ласував обідом за гроші, на які розжив ся у заміжного бурша гуляки за переписуваннє лєкций Фішера. Чимало й чимало можна було тут побачити такого, чого не побачиш нї у Дюма, нї у Санжоржа.
Юрґенс відводила йому стіл в окремій сьвітлицї і давала яку-будь особливу страву, зготовлену на швидку, але він, яко сущий социялїст, завжди сего цурав ся. Одначе нинї звелїв злаштовати стіл в окремій сьвітлицї на трох чоловіка і послав Олїмпіяду до Фокса принести пляшку Джаксона.
Юрґенс землї під собою не чула, так бігала, так метушила ся, що трохи було не здерла з голови новий парик укупі з чепчиком, скоро нагадала собі, що ради такого дорогого гостя треба надягти лїпшого чепчика.
Брюлов для неї дїйсне дорогим гостем був. З того самого дня, як він зайшов до неї вперше, столовників почало більшати у неї що дня, да все не абиякі: не голота яка, як ото художники, студенти да урядники сенатські, а такі люди, що їм треба і пляшку Медоку і якогось незвичайного бефштеку. Натуральна річ: коли платять 20 коп. за те, щоб подивити ся на даму з Амстердаму, так чом же не заплатити 30 коп., за те, щоб подивити ся на Брюлова!
Учень мій мовчки сидїв за столом блїдий. Мовчки винив він шклянку Джаксону і мовчки стис руку Карла Великого; мовчки прийшов і до господи і не роздягаючись упав на долівку і проплакав увесь останок днини і цїлу ніч.
Ще цїлий тиждень був перед нами, заким скінчить ся його воля; але другого дня після отого обіду, він
