і обурений тесть, теж з опалу, потяг чубоком по лобі свого любого зятька та потяг так метко, що з шляхотного чола заюшила кров! Але бодай сусїде не спостерегли того, що стало ся між ними, вони кинули ся вдвох бити собаку. Безщастний собака! Та на сему ще не кінець! догадливий поранений герой біжить до швачки. Овва! Швачка сукню віддала вже молодій, лишила ся сама кофта недошита: він бере її у швачки і несе до жида салдата в застанову за дві чарки горілки. І отсей огидкий вчинок не виходить з гурту звичайних вчинків в Новопетровському! І я в отакому болотї, серед такої-о моральної гидоти добуваю вже семий рік!… Страшно!… Тепер, коли вже довідали ся про мій визвіл мої найблизші начальники: фельдфебель та командір роти вони не ослобонили мене від муштри, та від калавурних відбутків. Одначе не заборонили, коли є у мене вільний од служби час, перебувати на городї. І за се я їм сердечне дякую. На городї, чи в саду лїтня резиденция нашої комендантки і я тепер перебуваю там увесь вільний час в родинї коменданта. У них двійко маленьких дїточок: Наталочка і Надїнька. Отсе єдиний мій спочин і розвага в отсему глухому, огидливому закутку.
17. Сегоднї в четвертій годинї ранку прийшов я на город. Ранок тихий, чудовий! Тількі іволги та ластівки інколи зрушали спокійну, солодку тишу ранкову. З якогось часу, відколи не заборонюють менї перебувати самотою, я незвичайно полюбив самітність. Люба самітність! В життю не може бути нічого більш солодкого, більш чарівного як самітність. Найпаче перед лицем ненї-природи, коли вона квітчаєть ся, всьміхаєть ся. Під її впливом солодким та чарівним людина, мимо волї, поринає сама в себе і „бачить Бога на землї“, як каже поета. Менї й перше не подобала ся гучна дїяльність, або лучче мовити: гучне байдиковання, а перебувши десять років життя в казармі, самітність здається менї дїйсним раєм. Отже, все таки, я не спроможен нї до чого взяти ся. До працї нема найменшої охоти.
