32
згорнув бережно, і положив в кишеню да повагом і пішов до господи, дякуючи в душі дверникови за те, що він не пустив мене.
Давно, вельми давно, ще в школї, нишком від учителя читав я знамениту „Перелицьовану Енеїду“ Котляревського і
|
„Коли чого в руках не маєш, |
Отсї вірші так глибоко вкоренили ся до мене в память, що й тепер, промовляючи їх, я часто припасовую їх до дїла. Вони прийшли менї на думку і тодї, як я вертав до дому. Справдї: чи був же я певен, що ота сьвята записка належить до його справи? А вже-ж нї: тільки серце чуло; але-ж серце часто помиляєть ся. А що як би воно й на сей раз помилило ся? Яке-б то велике лихо заподїяв я, та ще кому: дорогому менї чоловікови. Я аж злякав ся сїєї думки!
За отсю довгу добу я разів з двадцять підходив до дверий Карла Павловича і не тямлю, чого з якимсь острахом вертав ся назад. Подзвонив я, прийшовши в двадцять перше, Лукиян визирнув з вікна і мовив: „Нема їх в господї“. У мене, наче гора упала з плїч; буцїм я вчинив якусь величезну подїю. Нарештї я зітхнув спокійно.
Бадьоро виходжу я на третю „лїнїю“ і стріваю Карла Павловича. Я нї в сїх, нї в тих. Хотїв навтїкача, але він спинив мене питаючи:
— Чи ви одержали записку Жуковського?
— Одержав, — ледві чутно відповів я.
— Добре! Приходьте-ж завтра о годинї 11-ій. До побачення… Еге: коли можна приведїть і його з собою.
— Ну, — подумав я, — тепер вже певна річ… Одначе-ж…
|
„Коли чого в руках не маєш, |
Минуло кілька хвилин і отся мудра наука парою вилетїла з моєї дуже непрактичної голови. Мене обгорнуло непоборене бажаннє привести завтра до Карла Павловича мого хворого. Але чи позволить лїкар? От питаннє! Щоб відповісти на його, я пішов до лїкаря: він
