Сторінка:Кобзарь Тараса Шевченка. Частина трета (1895).pdf/259

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

37

а тепер, коли виображеннє зрівноважило ся з здоровим розсудком; коли на пришлість дивиш ся не через гранчак веселковий а простими очима, дак проти волї в голову лїзе приказка: „Не обіцяй журавля в небі, а дай синицю в руки“…

Ще зимою треба було менї їхати на посаду; та сяка-така дещиця, а найпаче справа учня, тепер вже не мого, а К. П. Брюлова, не пустила мене з столицї; далї пішов недуг його, і дляве одужаннє, — нарештї і фінанси. Коли все отсе прийшло до гараздливого краю, я, захистивши свого коханця під крило великого Брюлова, спочатку мая покинув столицю і покинув її на довго.

Лишаючи возлюбленника свого я передав йому і кватиру мою з мольбертом і з аби-якою мебелею. Лишив і речі ґіпсові, бо їх не можна було везти з собою. Я раяв йому, щоб до тієї зими взяв собі товариша; а зимою приїде Штернберґ. Штернберґ був тодї на Українї, ми умовили ся з ним зустрінутись в одного нашого знаємого в прилуцькому повітї. Я гадав тодї попрохати його, щоб він, як повернеть ся до столицї, закватировав з моїм приятелем. На превелику радість так воно і стало ся. Ще я радив возлюбленникови моєму — провідувати Брюлова, але обережно, щоб не докучити йому; радив йому ще — не нехтовати клясами і яко мога більш читати, а на сам кінець прохав його частїйш до мене листи писати; писати тай писати, так наче-б писав до батька — до рідного.

Поручивши його покрову Пречистої Матері — я не попрощав ся з ним. Овва, — на віки попрощав ся! Перші листи приятеля мого одноманїтні і походять вони на щоденні записки школяря, монотонні і з подробицями. Інтересні вони тільки про мене, а більш нї для кого. Але далї в листах починає являти ся стиль, знаннє і зміст. От на приклад девятий лист його.

* * *

Сьогодня ранком в годинї девятій скачали ми на вал картину „Розпяттє Христа“. Я з натурщиками відіслав її в лютеранську церкву сьв. Петра і Павла. Карло