40
Я вже всї романи Вальтер-Скота перечитав; тепер читаю Мішо: „Історию хрестових походів“. Вона менї подобаєть ся більш за всї романи. Я зробив ескіз малюнку, як Петро Пустельник веде першу ватагу хрестоносів через одно місто нїмецьке. Показав Брюлову; але він заборонив менї брати теми з чого будь опріч як з Біблїї, да з давньої істориї Греків і Римлян. „Там, каже він, просто і зграбно, а в істориї віків середнїх — неморальність і почварство“. Тепер у мене на кватирі — жадної книжки опріч Біблїї — нема. Подорож Анахарсісову да історию Греків — Галїса я читаю Брюлову у його-ж: він слухає раз-по-раз з однаковою увагою. Коли-б ви бачили з якою увагою, з яким замилованнєм сердешним він кінчає отой список: я просто молю ся на його, да інак і не можна.
Раз якось за вечерою зняли бесїду про списки і він мовив, що нї в малярстві, нї в різьбярстві сущого списку, се-б то відбудованнє, він не признає, та і в поезиї він відає єдиний лишень список — се у Жуковського „Шильонівський узник“, тай перечитав його зараз з памяти. Як предивно він читає вірші! Далебіг лїпше за Брянського і Каратиґина. До речі про Каратиґина. Отсе якось завернули ми до театру Михайлівського; там грали „Тридцять лїт, або життє картяра“, пересолену драму, як він мовив. Між другою і третьою справою — він пішов за кулїси і прибрав Каратиґина до ролї жебрака. Публїка скаженїла, сама не тямлячи з чого. От що значить убраннє про доброго артиста!
Тальонї вже приїхала до Петербурга і незабаром розпічне свої танки чарівні. Він одначе її не полюбляє. Ох, коли-б швидче приїздив Штернберґ! Я, не бачивши його, покохав. Карло Павлович про мене вельми великий; хоч він до мене і добрий і ласкавий, а про те інодї здаєть ся менї, що я самітнїй. З Михайлова — товариш благородний, гарний, але він нї до чого не поривається, нїщо його не причаровує. А може я його не розумію. Прощавайте, мій добродїю незабутнїй!
