43
вичу, він побажав бачити Штернберґа. Я сказав, що ми умовили ся з ним іти в театр. Він сказав, що й він з нами піде, коли що путяще грають. На щастє в той вечір в Олександрийському театрі грали: „Заколдованный Домъ". Під кінець кляси зайшов до кляси Брюлов, взяв мене і Штернберґа, посадив в свою коляску і ми поїхали дивити ся на Людвіка XI. Отак скінчив ся перший день.
Другого дня вранцї Штернберґ узяв свого портфеля і ми пішли до Брюлова. Той прийшов до восхиту від нашої України, як мовив він — одноманїтно-ріжноманїтної тай від земляків наших задуманих, так гарно змальованих Штернберґом. Яка сила малюнків і які вони всї прегарні! На маленькому шматочку бібули проведено лїнїю поземну: на першому місци вітрак; пара волів біля воза, навантаженого мішками. Все отсе не намальовано, а тільки наведено, але як прегарно: очий не відірвеш! Або от: в холодку під вербою розлогою на самому березї хатина біленька, покрита соломою. Уся вона в водї, наче в зеркалї, відбиваєть ся. Під хатою бабуся, а на водї качки плавають. От і увесь малюнок; але який же гарний малюнок, який живий!
Отаких малюнків, лїпше мовити, таких нарисів живих повний портфель у Штернберґа! Гарний і сам Штернберґ: без порівнання він! Не дурно-ж Карло Павлович його поцїловав.
Мимо волї згадав я братів Чернецових. Вони не що давно вернули ся з подорожі по Волзї і принесли до Брюлова свої малюнки показати. Величезна книжка з Ватманського паперу, чепурненько по нїмецьки уся перце́м почеркана. Брюлов, подивившись на кілька малюнків, загорнув портфель і мовив до Чернецових: „Тутечки не то щоб Матері Волги, а навіть калюжи доброї я не сподїваю ся побачити“. Отже в одному ескизї Штернберґа він бачить у його Україну. Наша Україна і задумані постатї земляків наших йому так подобали ся, що сьогодня за обідом він вже осадив собі на березї Днїпра цїлий хутір з чарівною декорациєю і з усїма угодами. Але є одно, чого жадним робом не спромо-
