академія. Нещодавно почали менї снити ся знаємі речи, яких давно вже не бачу. Чи скоро то побачу все те справдї? Сон на цїлий день зробив на мене гарний вплив, тим паче, що сегоднї сподївали ся гурєвської, себ то оренбурської, почти. Присмерком вона дїйсне прийшла, та нї мені, нї про мене нїчого не привезла. Знов я повісив ніс на квінту. Знов туга і сподївання без кінця. Чи вже-ж таки з 16 квітня тай досї в корпусній канцеляриї не спромогли ся написати приказ про мене? Байдужі, холодні тирани. У вечері, вернувшись до фортецї отримав приказ від фельдфебля лаштувати ся на огляд. Се добуток давно сподїваної почти; та сподїваної з таким тремтїннєм волї! Тяжко і невимовно тяжко! Я на останку збожеволїю через отаке безконечне сподївання.
Як швидко, як з жаром виконують приказ — арештувати, так, навпаки, мляво і холодно справ ляють наказ — визволити; а наказ іде від тієї-ж самої особи і справляють єго ті-ж самі орґани. Чому така ріжниця? Року 1847 в сему-ж таки місяцї мене на семий день примчали з Петербурга до Оренбурга, а тепер дай Боже на семий місяць одержати приказ, якого-будь баталїонного командира, щоб забрали у мене казенні речи та спинили харчевий паск на мене. Форма! але-ж я не тямлю такої нелюдської форми!
19. Учора приплив парохід з Гурєва і привіз з відтіля другу роту і самого баталїонного командира. За приводом приїзду такої значної особи, та рота, що зістаєть ся тутечки (до неї і я належу), лаштуєть ся на огляд. Задля такої важної подїї сегоднї і на мене прилаштовували мунїцию. Яка гидка отся-о сподївана подїя! Яке гидке і безконечне те прилаштовування мунїциї! Чи вже-ж отсе не в останнїй ще раз виводять мене на пляц, показувати буцїм безсловесну животину? Сором і приниження! Трудно, тяжко, неможливо приглушити в собі усяке людське достоїнство; стати „на витяжку“, слухати команди і рушати, як бездушна та машина. І отсе-о
