Сторінка:Кобзарь Тараса Шевченка. Частина трета (1895).pdf/272

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

50

закоханих. Сердешний Штернберґ сидїв немов на голках. Я пильновав перемінити розмову, але-ж Іоахим наче наумисне розводив її і нарештї розповів нам про себе самого ось який анекдот:

— Як закохав ся я — каже він — в мою Аделяйду, а вона в мене — нї, дак я став на тому, щоб наложити на себе руки. Я вибрав смерть від чалу. Виготовив усе, що треба: написав листи до приятелїв і до неї [він указав на жінку], взяв фляшку руму і казав принести жарівницю, вугілля, скіпочок і сьвічку. Коли усе було принесено, я замкнув двері і випив шклянку руму. Менї почав ввижати ся Мартенсів „Бенкет Балтазара“. Я випив вдруге. Тодї вже нїчого менї не ввижало ся. Приятелї мої, одержавши мої листи, поприбігали до мене, виламали двері і знайшли мене пяним. Бачте, уся річ в тому, що я забув ся підпалити вугіллє; а то неминуче-б помер. От після отсього вчинку і вона подобрійшала і нарештї згодила ся побрати ся.

Після сього оповідання він випив добру шклянку пуншу.

Іоахим вельми менї сподобав ся і я ходити му до його яко мога частїйше.

В недїлю ми були у Шмідта; але в годинї одинадцятій були вже в господї, і почали були роздягати ся на ніч, як ось Штернберґови зненацька треба стало хустки. Він руку до кишенї, тай витяг, замісць хустки, афішку. Тодї й каже:

— Еге, я й забув ся: сьогодня в театрі маскарад. Поїдьмо!

— Добре! — кажу я, — спати ще рано, поїдьмо.

Саля в театрі аж сяяла і небавом було повно публїки. Музики гриміли. Небавом стало душно; маска менї остогидла, я її скинув. Штернберґ зробив те-ж. Може декому здало ся се чудним, але нам про те байдуже.

Ми рушили в бокові салї, щоб там спекати ся тїсноти і від духоти спочити. Жадна маска, наче на глум, не пішла за нами. На сходах стріває ся нам Елькин: він пізнав і мене і Штернберґа, і регочучи, почав обіймати нас. Тодї саме надійшов до нас молодий мічман.