53
в Елькина, познаємив ся з мічманом Оболонським. Оболонський часто приходить у ночі і коли Михайлова нема в господї, лягає спати на його ліжко. Він починає подобати ся менї менш, нїж перше. Чи він справдї одноманїтний, чи таким менї здаєть ся тому, що я й сам не походжу на себе. До кляси ходжу я ретельно, але працюю так мляво, що й Брюлов на се зауважив. Прикро менї через се, та не тямлю, як його й полагодити.
Емілїя Карлівна, як і перш — приязна до мене і грає зо мною в „гальбе-цвельф“.
Небавом по від'їздї Штернберґа, Карло Павлович загадав менї виготовити олівцї і папір. Він хоче змалювати з своєї жінки 12 голівок; се на ілюстрациї до баляди Жуковського „12 спящихь дѣвь“. Одначе і олівцї і папір лежать собі без ужитку.
Отсе було під кінець лютого. Обідав я у них. Того памятного дня жінка Брюлова показала ся менї незвичайно чарівною. За обідом вона мене вином частовала і була такою привітною до мене, що готов був забути й про клясу; одначе коли продзвонило пять годин, дак вона сама менї нагадала, що час до кляси. Я пішов не прощаючись, обіцяв ся зайти після кляси і обіграти її в „гальбе-цвельф“.
Приходжу після кляси. В дверях стріває мене Лукиян і каже, що Брюлов звелїв нїкого не приймати. Я вельми здивовав ся і пішов до господи. На перекір звичаю — Михайлов був дома; з ним сидїв бравий мічман. Вечер минув у нас в веселій балачцї. В годинї 12-ій вони пішли вечеряти, а я лїг спати.
Другого дня ранком з кляси заходжу до Карла Павловича. Приходжу в майстерню, а він весело витає мене, кажучи:
— Поздоровте мене: я не жонатий!
Спершу я не зрозумів його. Він вдруге те саме каже. Я не няв віри. Нарештї він зовсїм вже невесело каже:
— Моя жінка учора по обідї пішла до Заурвайдів і не вертала ся досї.
Потім він звелїв Лукиянови переказати Липину, щоб той принїс йому палїтру і пензлї. За хвилину усе було
