58
листами одноманітними, отак як я над отсїм посланієм куняю. Бувайте здорові!
Збрехав я. Казав, що швидко не писати му до вас, аж ось і місяця ще не минуло, відколи до вас писав, і я знов беру ся до посланія. Подїя поспішила мене; вона-ж то й збрехала, а не я. Штернберґ в отому походї Хивинському занедужав. Добрий Даль порадив його покинути військо, да до господи вернути. І от в ночі 16-ого грудня несподївано він до мене вернув ся. Коли-б тодї я був сам у хатї, я гадав би, що то мара, і певне, злякав ся-б; але тут сидїв Демський; ми саме перекладали веселу главу з Поль-де-Кокового „Брати Якова“. Я тільки здивовав ся і зрадїв без краю, побачивши Штернберґа. Обнявшись та нацїловавшись, познаємив я з ним Демського. А як була ще тільки десята година, то ми й рушили в „Берлин“ чай пити. Вже-ж пак ніч минула в бесїдї. Перед сьвітом Штернберґ знеміг ся і заснув; а я, діждавшись ранку, взяв ся за його портфель; такий же повний, як і той, що торік він з України привіз. Та ба: не та вже тут природа і люди не ті; воно й гарно і виразно, да не те і опріч мелянхолїї усе інче. А може се відбиток засмученої душі художника? На всїх патретах Ван-Дейка панує риса розуму і шляхотности: се через те, що Ван-Дейк був найшляхотнїйший розумник. Отак я собі з'ясовую вираз на всїх Штернберґових малюнках. Ба, коли-б ви відали, як весело, як невимовно швидко і весело летять мої днї й ночи! Так весело, так швидко, що малесенького завдання Демського я не встигаю виучувати. А Демський за се похваляєть ся відцурати ся від мене. Але крий Боже, я до сего себе не доведу. Наших знаємостий не поменшало, а ще побільшало: все ті-ж, але усї вони так розцвіли, та повеселїйшали так, що не всиджу я в господї. Хоча як повідати вам правду, так і дома у мене не без краси, не без чар. Я кажу отсе про ту саму „злодїйку“, що біля дверий Іоахим піймав. Що за мила отся твар невинна! Суща дитина, непопсована дитина прекрасна. Вона що дня кілька разів до мене забіжить;
