60
страх, як бажає забігти до мене, та от лихо. Штернберґ раз-у-раз в господї, а коли куди й піде, дак і я з ним. На сьвятах одначе вона не витерпіла; надїла в день маску і забігла до нас. Я вдавав, що не пізнаю, а вона що сили пильновала, щоб я пізнав її. Я стояв на своєму. Нарештї вона не витерпіла, підойшла до мене і майже голосно промовила:
— Хіба не пізнаєш ? Се-ж я.
— Коли ви, дак скиньте маску, тодї я й пізнаю вас.
Вона трошки покебенилась, а далї скинула маску. Тодї я познаємив її з Штернберґом.
З того дня усе у нас по прежньому пішло. До Штернберґа так само, як і до мене — вона по просту. Ми її пестимо усякими ласощами і поводимо ся з нею, як брати рідні з сестрою рідною.
Штернберґ якось спитав у мене: хто вона така? Я не тямив, що йому відповідати. До мене й на думку нїколи не впадало про се у неї спитати ся.
— Мабуть сирітка, або доня недбахи-матері, — мовив Штернберґ: — в усякому разї вона бідолаха, може чи й письменна?
— І про се не відаю! — відповів я.
— Давати-б їй що небудь читати, все-б таки голова не зовсїм порожньою у неї була. А от до речі — роспитай ся: як що вона читати уміє, дак я подарую їй вельми моральну і гарно видану книжку „Векфільдський сьвященник“ Ґольдшмідта. Гарний переклад і виданнє гарне.
За хвилину він усьміхаючись, знов мовив:
— Чи помічаєш ти, що сьогодня я почуваю себе за моралїста? На приклад спитаю: до якого краю можуть дійти візити отсїєї пташки?
Я злегенька затремтїв; але-ж зараз полагодив ся і відповів:
— На мою думку — нї до якого.
— Дай Боже! — мовив він і замислив ся.
Я завжди любую з його тварі благородної і, немов у дитини тієї безжурної; а тепер отся твар люба здала ся менї зовсїм не дитячою, а сериозною і думною. Не скажу, чому, якось мимо волї на думку до мене прийшла
