61
Тарновська, а він, нїби спостеріг мою думку, подивив ся на мене і глибоко зітхнув.
— Бережи-ж її, друже мій, — мовив він; — тай сам стережись від неї. Як сам знаєш — так і чини; тільки памятай і нїколи не забувай, що женщина річ сьвята, але-ж така приваблива, що жадна сила волї не спроможна устояти проти привабливости тої. Тільки почуттє найвисшої любови євангельської, тільки воно одно і спроможеть ся захистити її від сорому, а нас від дорікання вічнього. Отже, немов той лицар, залїзним панцирем, так ти зазброй себе отим почуттєм високим; тай рушай сьміливо на ворога.
Він з хвилину помовчав; а потім, усьміхаючись, мовив:
— З торішнього году я страшенно зістарів ся. Ходїмо лїпше на улицю, а то в сьвітлицї менї здаєть ся душно.
Ми довго мовчки ходили по улицї; мовчки вернули ся до господи і лягли спати.
Вранцї я пішов до кляси, а Штернберґ лишив ся в господї. О годинї 11-ій приходжу до дому і що-ж я бачу? Учорашнїй професор моральности прибрав сусїдку мою в боброву татарську шапку з оксамітовим верхом і з золотою китицею, та в якийсь татарський шугай, шовковий, червоний, а сам надяг башкирську шапку гостроверху і грає на ґітарі качучу, а сусїдка моя, немов Тальонї та, витинає сольо. Я аж в долонї ляснув, а вони хоч би тобі одним оком моргнули: витинають качучу! Натанцювавшись до смаку, вона скинула шапку і шугай і побігла з сьвітлицї, а моралїст поклав ґітару і зареготав наче божевільний. Я довго кріпив ся, да таки не викріпив і так голосно і собі зареготав, що покрив його регіт.
Нареготавшись, посїдали ми один проти одного на стільцях. Помовчавши з хвилину, він мовив:
— Вона найпривабливійше творіннє. Я з неї Татарочку бажав змалювати, а вона ледві встигла нарядити ся, вже й пустила ся качучу витинати. Я не втерпів, замісць олівця та паперу, вхопив ґітару. Ну, останнє сам ти бачив. Але от чого ти не відаєш: ще до качучи
