63
Замісць снїдання — ми у Олександра добре пообідали і розійшли ся по господам. Михайлов з личманом у нас переночовали, а вранцї поїхали в Кронштадт. Сьвята проминули у нас швидко; значить, весело. Карло Павлович показує менї лаштовати ся до конкурсу на другу медалю золоту. Не скажу, що воно буде; учив ся я ще геть мало, а про те, за помочию божою, спробую. Бувайте здорові, мій добродїю незабутнїй. Більш нїчого вам повідати.
От і масниця і великий піст, нарештї і Великодні сьвята минули: а я до вас нїже єдиного слова не написав. Не гадайте, мій добродїю незабутнїй, що я забув про вас! Боже храни мене від такого гріха. В кожнїй думцї моїй, в кожньому вчинку моєму ви завжди притомні в душі моїй, яко творіннє ясне і відрадне. Не писав я через те, що нї про що було писати. Одноманїтність. Не можна сказати, щоб одноманїтність отся була нудною; навпаки! Днї, тижднї, місяцї пролїтають — так що й не счуєш ся! О, яке добродїйне дїло — праця, найпаче коли її похваляють. А я в хвалї не відаю нужди: як стало, так і на спитах я низше третього не йду. Карло Павлович раз-у-раз задоволений з мене. А яка-ж ще хвала може бути про художника лїпшого? Я щасливий без краю! Ескіза мого на конкурсї приняли без найменшої переміни; я вже за проґраму взяв ся. Сюжет я полюбив; він менї по душі і я цїлком йому віддав ся; се сцена з Ілїяди: „Андромаха біля тїла Патрокля“. Тільки тепер отсе зрозумів я, як то неминуче потрібно добре знати життє і штуку у давнїх Греків. Вельми в сьому разї прислужила ся менї мова французська. Я вже й не тямлю, як за сю услугу дяковати менї Демського!
Ми з Карлом Павловичем дуже оріґінально зустріли Великдень. Ще в день казав менї він, що має на думцї до утренї піти в казанський собор, щоб там побачити хрестний ход і свою картину при сьвітлї. У вечері в годинї 10-ій сїли пити чай: я налив йому і собі. Він запалив ціґаро, лїг на отоманцї і почав голосно читати
