Сторінка:Кобзарь Тараса Шевченка. Частина трета (1895).pdf/286

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

64

„Пертскую красавицу“, а я ходив по сьвітлицї. Тільки й памятаю. Потім чую невиразно — нїби грім. Росплющив очи — в сьвітлицї ясно, лямпа на столї горить: Карло Павлович спить; книжка на підлозї лежить, а я сиджу та слухаю, як з гармат палять. Я погасив сьвітло; потихесеньку вийшов з сьівтлицї і пішов до господи. Штернберґ ще спав. Я умив ся, прибрав ся і пішов на улицю. З Андріївської церкви люди виходили вже з сьвяченим. Ранок був дїйсне сьвятковий. А чи знаєте, що в той час найбільш займало мене? Мій непромокний плащ. Чи не чудно, що я радїю з такої обнови сьвяткової? Нї, як добре подумати, да не чудно. Дивлячись на поли свого плаща лискучого, я думав: чи давно то я в замизьканому халатї, не відважував ся про отаке убраннє й гадати, а тепер! Сотню карбованцїв викидаю на отакий плащ! Просто Овідиєві метаморфози! А то бувало розживеш ся як небудь на коповика і несеш його в райок, не розбираючи який там спектакль: за коповика було до смаку нарегочу ся і гірко наплачу ся, да так, що інчому й за цїлий вік його не доведеться так плакати і так реготати. Чи давно се було? Не далї як учора і така переміна! Тепер вже я не інак іду в театр як в крісла і рідко коли беру місце за кріслами. А дивити ся йду не так, на що трапить ся, а йду або на бенефіс, або вибираючи спектакль добрий. Але-ж правда і те, що тепер нема вже в мене того щирого сьміху і слїз. Та менї їх не жаль. Згадуючи се все, я і вас згадую, мій добродїю незабутнїй; згадую і той сьвятий ранок, коли Господь навів вас на мене, щоб витягти мене з болота. Сьвято зустрів я в родинї Уварових, тільки не ґрафів, крий Боже: ми ще так високо не лїтаємо. Се проста родина, та така-ж то добра, що дай Боже, щоб усї на сьвітї родини були такими. Мене вони витають наче свого кревняка. Карло Павлович те-ж часто навідуєть ся до їх.

Сьвято провели ми весело. За цїлий тиждень нї разу у M-me Юрґенс не обідали, а все по гостях; або у Іоахима, або у Шмідтів, або у Фіцтума. У вечері коли не в театрі дак у Шмідтів. Сусїдка наша провідує нас і все така-ж пустотлива, як і перш була. Шкода,