Сторінка:Кобзарь Тараса Шевченка. Частина трета (1895).pdf/287

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

65

що не можна менї взяти її за модель на Андромаху, вельми вона молода. Дивую ся, що отсе за молодиця така її тїтка! Здаєть ся про свою небогу у неї й думки нема: інколи вона годин зо дві у нас пустує, а дядинї про те й гадки нема. Чудно! Штернберґ її історию доказав менї до краю. Матері вона не зазнає, а батько був якийсь убогий урядник і, здаєть ся, пяниця; бо тодї коли вони в Коломнї жили, дак він із служби приходив червоним і сердитим. Як що трапляли ся у його гроші, — він її в шинок по горілку посилав; а не було гроший, посилав її на улицю милостинї прохати. Дядина її — отся теперішня добродїйка її — се його рідна сестра, прийде було та просить, щоб він віддав їй виховати Пашу; так де! — і слухати не хоче! Чи довго вони жили в Коломнї тій — вона не памятає. Раз якось зимою він до господи на ніч не прийшов; вона сама ночовала і нїчого не бояла ся. На другу ніч — теж; а на третїй день з Обуховського шпиталю прийшов по неї слуга; вона пішла; ідучи слуга той розповів їй, що тата її взяла на улицї в ночі полїция та вранцї недужого його на горячку, вирядила до шпиталю. Минулої ночі він трошки опамятовав ся, повідав своє наймення, свою кватиру і прохав покликати її до його. Недужий батько не пізнав її і прогнав від себе. Тодї вона пішла до дядини та у неї і лишила ся. От і вся її істория скорботна. Отсе Штернберґ подаровав їй „Векфільдського сьвященика“. Вона вхопила книжку, немов дитина гарненьку іграшку; наче дитина та побавила ся з нею, подивила ся на малюнки і кинула на стіл. Йдучи до Господи про книжку й не згадала. Штернберґ гадає, що вона не вміє читати. Судячи по сумному її віку дитинному і я тієї думки. Є в мене думка: коли се так, дак навчити її читати. Штернберґ не від того, щоб менї помагати. Він того-ж дня пішов і купив букваря з малюнками. Але думка наша так і лишила ся думкою і ось через що. Другого дня приїхав з Криму Айвазовський і закватировав у нас. Штернберґ радо зустрів свого товариша; а менї — сам не тямлю через що — Айвазовський з першого разу не сподобав ся. Є у його щось несимпатичне, не художниче, а щось ввічливо-холодне,

Художник.

5