нелюдського присуду, а бездушні справники справили єго огидливо до ниточки! Август — поганин, засилаючи Назона до хижих Ґотів, не заборонив єму писати і малювати, а християнин Микола заборонив менї і те й друге. Обидва кати; але оден з них кат — християнин і християнин XIX. віку, на очах у котрого виросла величезнїйша в сьвіті держава, виросла на підвалинах христового заповіту. Республика фльорентинська, напів хижа, розбісована християнка середних віків і вона, все-ж таки, яко материяльна християнка, не поводила ся так з своїма непокірливими горожанами з Дантом і Альфєрі. Храни мене Господи! рівняти себе до отсїх великомучеників і сьвіточів людських! я тілько прирівнюю материяльного поганина грубиянського та напів осьвічену християнку середнїх віків до християнина XIX. віку.
Запевне не відаю: чому повинен я дякувати за те, що за десять років мене не зробили навіть унтер-офіцером? чи своїй упертій антипатиї, що сидить у менї до отсього привилейованого стану, чи своїй „хахлацькій“ нестеменній завзятости? Мабуть і тій і другій. Того до віку незабутнього дня, коли менї вичитали присуд, я сам до себе сказав, що з мене не зроблять салдата. Так таки й не зро6или. Не тількі глибоко, а навіть хоч би по верхам, я не вивчив нї одного артикулу з рушницею і отсе влещує моєму самолюбству. Дитинство і більш нїчого. Раз якось майор Мошков, бажаючи подратувати мене за живе, промовив до мене, що коли я буду офіцером, так не вміти му ступити в порядну гостинну, коли не навчу ся витягувати „носок“ так, як треба се бравому салдатови. А про те отсе мене й не зачепило за живе. Менї здаєть ся, що бравий салдат менше за осла скидаєть ся на чоловіка; от тим то я й подумати бояв ся, щоб скидати ся на бравого салдата. Є і друга ще, не менш важна причина, через що не повисшали мене: бездушному сатрапови і прибічникови царя привидїло ся, що мене викуплено з крепацтва і виховано коштом
