80
не можна буде, так в осени я невідмінно приїду знов, властиво вже для його проґрами.
Лист мій, як я й сподївав ся, зробив добрий вплив, та тільки на половину: проґрама йому посчастила, а сусїдка — овва! Але на що заздалегідь здіймати завісу далини таємничої! Перечитаймо ще одного листа його, останнього вже:
„Не скажу, чи по волї, чи по неволї, а відаю тільки, що ви, мій добродїю незабутнїй, жорстко мене обманили. Вас, як найдорожшого моєму серцеви гостя, я сподївав ся довго, а ви!… Бог вам суддя! На що було обіцяти? А скільки у мене було клопоту з моїми кватирантами! Ледви спекав ся їх! Михайлов таки зараз згодив ся, а личман осоружний до самісенької весни тяг; а на розставанню трохи було з ним не посварили ся. Він хотїв зістати ся ще на великодний тиждень; але я притьмом стояв, що дожидаю вас.
— Ба, яка там важка така особа ваш родич! Нехай в готелю закватирує! — мовив личман, крутячи свої вуси.
Се мене страх як розлютило ; коли-б не Михайлов, спасибіг йому, так не тямлю, щоб я був заподїяв. Не відаю, що йому подобало ся в нашій кватирі: хіба тільки те, що не платив за неї. Зимою бувало Михайлов дак кілька ночий дома не ночує, а в день ряди-в-годи зазирне, та зараз же і знов піде, а личман вийде пообідати да пяним напити ся, тай знов лежить на канапі, коли не спить, так люльку палить. Останнїми часами він і пак свій був привіз сюди. Коли я вже зовсїм відмовив йому кватиру, дак і тодї ще він приходив ночовати. Просто несовістний. Ще одна чудасїя: До самого виїзду його в Миколаїв [його переведено на Чорноморський фльот] я що дня, вертаючи у вечорі з кляси, зустрічав його або біля брами, або на сходах, або в коридорі. Не відаю, кого він у вечері провідував. Та Господь з ним! Хвала Богови, що я його спекав ся!
І не сказати, якого великого успіху за зиму моя учениця досягла. Ну, що коли-б її почали були учити в свій час, з неї була б просто учена людина. А якою
