Сторінка:Кобзарь Тараса Шевченка. Частина трета (1895).pdf/31

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 21 —

лярний ескуляп бажає зробити ся популярним коновалом. Седоднї не без видимої втїхи керманич шпиталя повідав, що до єго на пікловання, себ то на харчі, прийшло сїмнадцять постояльцїв. Се значить, що до єго в кишеню що дня перепадати ме 1 р. 70 коп., не беручи сюди топлива і сьвітла. Чи не з сїєї причини наш ескуляп такий великодушний? А чи не натякнути-б про се Нечаєву і інчим тим, що сподївають ся та не спроможуть ся виблагати заступництва у жорсткосердого ескуляпа?

Чи отсе я перед добром розпустив сегоднї так свою фантазию. Минулих лїт під отакі-от дїйсне критичні години зі мною сего не трапляло ся. Од наче не в похвалу собі скажу, що я нїколи не ховав ся під захисток стогіну і зітхання. На такі случаї я нїколи не шукав лїкарської запомоги. Тремтить було серце, аж замірає, а я собі мащу вуси, одягну ся в мундір і явлю ся перед лице отця командира. А лице у єго з хмелю червоне! Здам ото іспит в муштрі, і на останку вислухаю, хоч дурне та довге, напучування про те, як бравий солдат повинен поводити ся, за що він повинен любити Бога і своїх начальників, починаючи з „дядька“, та капрального евфрейтора. Сьміх тай годї! Еге-ж і тепер сьміх, бо я вже призвичаїв ся до отсего огидливого спектакля. Еге! а яково то було менї тодї, як я ще не вмів муштри і мусїв похоронити усяке людське чуттє в собі; зробити ся бездушним саморухом, та мовчки, не червонїючи і не білїючи, слухати моральне напучування з уст грабителїв і кровопійників! Е! тодї не до сьміху було. Гидко, паскудно! Чи доживу я до тієї радісної години, щоб отся моральна гидота зникла з моєї памяти? Навряд! бо вона повагом і глибоко в'їдала ся в неї?

Чудно менї ще от що: усе отсе невимовне горе, усї ріжноманїтні недуги і приниження минули нїби не чепляючись до мене. Найменшого сьлїду по собі вони не лишили. Кажуть, що досьвід єсть наш найлуччий учитель; але гидкий досьвід пройшов повз мене невидимкою. Менї здаєть ся, що я і нинї точ-