88
що; не згадаю вже. До Демського вернув я — вже сонце заходило. Сьвітличку його осьвічував жовтогарячий сьвіт сонця, да такий яркий, що я мусїв на часиночку очи заплющити; а коли розплющив і підійшов до ліжка, дак там був вже труп Демського. Лежав він так само, як я лишив його живим: усьмішка й на половину лїнїї не перемінила ся. Очи заплющені — як у сонного. Отак умирають тільки праведники, а Демський належав до праведників. Я склав йому на груди руки його, що́ вже на пів були охололими, поцїловав його в холодне чоло, закрив його одїялом. Потім заплатив хазяйцї небіжчиків довг; прохав улаштовати похорони моїм коштом, а сам пішов по домовину. На третїй день покликав я попа з церкви сьв. Станїслава, взяв биндюги; з сторожем винесли ми убогу домовину і рушили з трупом Демського в далеку дорогу. За труною ішов патер Посяда, дяк да я. Жадна жебрачка не пішла за труною, а по дорозї стрівали ми їх чимало. Але-ж отсї убогі лїнтюги, як і пси голодні, носом чують милостиню; від нас на неї вони не сподївали ся і не помилили ся. Я просто ненавиджу отсїх промисловцїв, що́ спекулюють іменем Христа.
З гробовища я закликав попа на небіжчикову кватиру, не на те, щоб поминки справляти, а на те, щоб показати біблїотеку Демського. Усїєї її було томів з 50; більша частина змісту історичного і правничого мовою грецькою, латинською, французькою і нїмецькою. Учений патер вельми уважно перегортував грецьких і римських клясиків, а я відбирав тільки книжки французькі. Чудно: опріч невеличкого томика Міцкевича та Лєлєвеля, нїчого більш по польськи не було. Чи вже-ж таки він цурав ся письменства рідного? Нї, не може сього бути!
Розібравши біблїотеку, я собі взяв книжки французькі; останні, гадав я, забере патер. Але совістний піп не схотїв придбати собі дурно скарбу такого і згодив ся на те, щоб за книжки, його коштом, справити на могилу Демського плиту. Я взяв на себе половину коштів. Згодив ся. Прибрали форму плити і напис на неї скомпонували: „Leonard Demski, mort. anno 18… Розійшли ся ми, немов старі ті приятелї. Чудно менї:
