нїсенько такий самісенький, яким був і десять лїт назад. В моєму образї внутрішньому не перемінила ся нїже єдина риса. Чи добре се? Добре! Принаймнї так менї здаєть ся. І я з глибинї моєї душі дякую Господа Бога за те, що Він не дав отому страшному досьвіду зачепити своїма залїзними пазурами моїх думок, поглядів і моїх віровань, ясних, наче у дитини. Дещо вияснило ся, покруглїйшало, набрало ся більш природного розміру і виду, але все отсе-о єсть здобутком старого Сатурна, ще летить незупинно, а не добутком гіркого досьвіду.
Одержавши од Кухаренка листа з додатком 25 р. значить з додатком дуже реальним, я відписав до єго, пославши і власний патрет; а при другому листї додав оповідання про варнака, звістно вигаданого. Оповідання те я назвав „Москалева криниця“. Написав я єго небавом після того, як одержав листа від батька отамана-кошового. Вірші по добротї вийшли майже такі самі, як і прежнї, тількі трохи більш цупкі. Та се байдуже! От дасть Біг, вирву ся на волю, так литимуть ся вони у мене плавко, вільно, простїйше і веселїйше. Та чи діжду ся я кульгавої отієї волї-чарівницї?!
21.
„Впередъ, впередъ моя исторія!
Лицо насъ новое зоветъ.“
Що в кого болить, той про те й говорить. Сегоднї у вечері ми, вкупі з комендантом вертали з фортеци на город. Він розповів менї з усїма подробицями ту історию, що від єго ненї чув я сотню разів, про єго облесного друзяку полковника Киревського. Знати, що сей полковник Киревський птах з великим летом. Комендант каже, що він дїйсний аристократа. А що він птах з великого лету так се я вивожу з того, що він займав посаду „чиновника особыхъ порученій“ у ґрапа В. А. Перовського. Відносини поміж них були вельми близькі; значить: се не абияке дрантє, а людина з повагою-о! вже-ж такий дука як ґрап Перовський не пустив би до себе й на поріг якого небудь дрантя. Але-ж отся-о справа сьвідчить, що ґрап Перовський
