кнут, та неісходима Сібір, от ті місця, де поправляти отаку животину гидку; але жадним чином не в солдатських казармах: тут і без того богацько усякого ледаща. А лїпше за все: нехай про їх піклують ся самі батьки. Нехай на старости лїтах радїють з власних добутків. Звістно, доки не скоять такі дїтки якого карного злочинства, тодї вже їх віддавати до рук катів.
Доки не закинули мене до Орської фортеци, менї й на думку не впадало, що є в сьвітї отакі нащадки нашої православної громади! І перший поганець з отсего кодла, своїм лиходїйним життєм вельми мене вразив, найпаче, коли я чув, що й він „безсчасний“, такий же як і я засуджений, значить мій товариш і „по званію“ і по кватері, себ то по казармі. Слово безсчасний завсїди викликало у мене спочуттє, доки я не почув єго в Орську. Там воно менї огидливим стало і досї я не спроможу ся вернути єму колишню вагу єго. Се може через те, що й досї бачу під фірмою безсчасних самих тілько поганцїв!
По приказу Обручова того дальноглядного полїтика, що був за ґенерал-губернатора, довело ся й менї сидїти під вартою арештованим в казематї, вкупі з колодниками і навіть з таврованими варнаками. Там я запевнив ся, що слово безсчасний личить більш до отих-о таврованих, нїж до отсїх розпутних синів — недбалих батьків еґоістів.
26. Минуло вже два днї, як поїхав од нас наш „отець-командир“, а я й досї не спроможу ся спекати ся того тяжкого впливу, що нагнало на мене єго коротке у нас перебування. Мої блискучі, мої рожеві гадки так приголомшив отой огляд єго, і всего мене так збентежив, що коли-б у мене в руках не було листу від Лазаревського, то-б я зовсїм би знесилїв з отсего тяжкого вражіння. Хвала Богові, що я маю в руках того документу безцїнного. У мене є канва, а по їй можна виводити ріжноманітні найпривабливійші везерунки.
