по малюнку Тенєра. Мій незабутнїй учитель Карл Брюлов каже було, що се такий чудовий малюнок, що варто приїхати з Америки, аби подивити ся на єго. В сїй справі словам великого Брюлова можна няти віри.
З усїєї зграбної штуки менї тепер більш за все подобаєть ся ґравюра, та й не без приводу. Стати добрим ґравильником — значить простати в громадї прекрасне, поучаюче, значить простати сьвіт істини; значить бути угодним Богові і користним для людий. Коли-б не травильників чудодїйний різець, так яка-б велика сила зграбних творів, досяглих тілько для багатирів-дуків, не виходила-б з хмурих ґалєрий! З часом я гадаю ще, опріч списків з творів майстерних, пустити в сьвіт ґравюрою акватінта і власну дитину „Притчу про блудного сина“, прилажену до сучасних норовів крамарів. Розіклав я сю „Притчу“ на 12 малюнків. На папері вони майже що всї вже зроблені. Але біля них ще треба довго і пильно попрацювати, щоб зробити їх такими, якими можна перевести на мідь. Загальна думка доволї добре прилажена до грубіянського нашого купецтва, але виконати її, — показало ся не по моїй силї. Треба на се ловкої, меткої, вірної, а головне дїло — не карикатурної насьмішки; певнїйше мовити: треба драматичного сарказму. На се треба пильно попрацьовати та порадити ся з людьми тямущими. Шкода, що отся коштовна ідея не прийшла в голову до небіжчика Федотова, а він би з неї спорудив зграбну сатиру про наше темне, на-пів татарське купецтво.
Менї здаєть ся, що за нашого часу неминуче потрібно сатири і про наш середнїй стан, на пів-осьвічений. Тілько щоб сатира була розумна і шляхетна. Оттака приміром, як от „Женихъ“ — Федотова: „Свои люди — сочтемся“ — Островського та „Ревизоръ“ — Гоголя. Наша середня молода громада походить на лїнивого школяра: зупинила ся вона на складах та без принуки й не хоче учити ся, і не спроможеть ся переступити через оту дурну
