не жде єго, як я. Що як він не привезе менї довго сподїваної волї? Що я тодї робитиму? Доведеть ся знаємити ся з отима приїзжими офіцерами, щоб не устряти на гавптвахту з блощицями, та, ждучи сподїваних „благъ“, пиячити. Не весело! Гидка перспективна.
28. Стало ся! Да тілько не те стало ся, чого я сподївав ся. Стала ся капость, та ще така капость, на яку не можна було сподївати ся навіть від того, хто її заподїяв: від паскудника Кампіонї. Учора, сподїваючись пароходу, пішов я пакувати свою мізерию. Звичайно, коли людина сподївається на що добре, так по сему доброму виводить і добрі пляни. Отак само і я: дожидаючи вістника благодатної волї, розгорнув килим-самолїт, та щоб одна тількі хвилинка — і я опинив ся-б на семому небі Магометовому. Алеж! не доходячи до фортецї, зустрів я посланця: комендант послав по мене. „Може, думаю, чи не приплив парохід“ і питаю ся у послан ця: „Нї, каже, не припливав“. „Так на що-ж отсе комендантові мене треба?“ питаю сам себе і пішов швидче. Прихожу. Комендант, замісць привіту, подає менї якуюсь бумагу. Я затремтїв, беручи ту невідому менї бумагу. Я був певен, що то приказ про моє визволення. Читаю і власним очам не йму віри. То було донесення комендантові від поручника Кампіонї, що нїбито я, будучи на підпитку, заподїяв єму образу, вилаявши єго в батька і в матїр. Сьвідками сего стають і приїзжі офіцери. Кампіонї просить і вимагає, щоб мене потягли до відвіту „по всей строгости законовъ“, себ то, щоб зараз же нарядити сьлїдство. Я остовпів, як перечитав отсю несподївану погань. Заспокоївшись хоч трохи, я спитав у коменданта: „Порадьте, що-ж менї чинити з отсією гадиною?“ „Нема другої ради, як прохати, щоб вибачив“, відповів комендант, „а не то, відповідно дисциплинї, ви арештант! у вас є сьвідки, що ви були тверезими, а він поставить сьвідків, що ви єго лаяли“. „Я заприсягну, що се брехня“, мовив я. „А він заприсягне, що то правда! він офіцер, а ви…
