и отечество“ зазброїли років на десять. Треба буде зайти до сотника Чеганова та подивити ся в „Сонник“, що воно віщує, коли тобі наснить ся „самовольная отлучка“?
Сегоднї, себ то 4 липня, встав я звичайно о трейтїй годинї вранцї, нагрів чайник, налив в шклянку чаю і, коли взяв ся за перо, почало захожувати ся на дощ, а через кількі хвилин пішов тихий, мелянхолїчний дощик. Я покинув писати і любую з сего прекрасного явища, занадто рідкого в сїй країнї. Вітер з Астраханї, себ то норд-вест. Можна сподївати ся, що дощ побільшає і падатиме за південь. Яке-б се добро було для отсїєї безводної пустелї.
4. Ночував на городї в комендантовій альтанцї. Тепер тут моя резиденция. Небавом після того, як пробарабанили „Зарю“, пішов тихий дощик, через що я лїг спати ранїйш звичайного. Дощові краплї падали тихо на кришу альтанки; під сей гармонїчний шум я зараз заснув солодким сном. Наснив ся Карло Іванович Брюлов і з ним товариш мій Михайлов. Спершу були ми в якійсь величезній ґалєреї, де нїчого не було, опріч якогось екскизу Ґвідо-Ренї. Михайлов захожував ся робити список з того ескизу. Потім з Карлом Івановичем перейшли ми до майстернї в портику. Тутечки теж нїчого не було, тількі величезне полотно, на цїлу салю, натягнене і заґрунтоване, як звичайно роблять під декорациї. На стїну була налїплена лїтоґрафія Калама, намальована незугарно, під нею підписано: „Ріо-Жанейро“. Потім Карло Іванович покликав нас на Лукияновський ростбіф, як се трапляло ся колись незабутнїми минулими днями. Але вдарив грім і я прокинув ся. Пішов ливний дощ. Я позачиняв в альтанцї вікна і двері і знов заснув. На другий сеанс наснив ся Михайло Семенович Щепкин в Москві, та таким сьвіжим і добрим, яким бачив я єго в останнїй раз року 1845. Балакали про театер і про письменство. Я спитав у єго: чом він не пише далї своїх „Записокъ Артиста“, що початок надрукував в першій книжцї „Современника“ р. 1847? Він від-
