отакий милостивий наказ. От тобі й спокійна самотина на городї!
Той самий Татарин укупі з „накладною“ привіз до коменданта листа з Астраханї: єго оповіщають, що до адмірала Василєва прийшла звістка з Петербурга, щоб великого кназя в Астраханї не сподївали ся, значить і не тремтїли-б. Комендант, довідавшись про заходи обачного капітана Косарева, зробив єму нагану і навіть похваляв ся гавптвахтою, коли вдруге без єго дозволу, відважить ся турбувати людий. На тому і кінець. А сегоднї я, — неначе нїчогісенько того й не було — встав о 3-ій годинї, нагрів свій чайник, узяв нове перо і завів до своєї вірної хронїки отсей малоімовірний казус. Господи! чи настане коли день мого визволення?! чи прийдуть коли для мене такі райські днї, що я отсю сумну та правдиву хронїку читати му, яко той брехливий сон, яко вигадку, котрої нїколи й не бувало!…
8. Сегоднї поплив в Гурєв почтовий човен. Вітер зюйд-вест. В середу, або в четвер, човен повинен бути на Стрілецькій косї, за 15 верстов від Гурєва. В суботу забере останню почту з Оренбурга; в недїлю справляти ме сьвято, а в понедїлок і назад рушить. Як раз через тиждень. Коли буде попутний вітер, треба сподївати ся, що човен вернеть ся сюди 17 або 18, а вже не далї як 20 дня сего місяця. Чи вже-ж він нїчого для мене не привезе? Не може бути! Се-б було вже наумисне мордовання, тиранство.
Сегоднї вранцї покликав до себе на город унтер-офіцера Кулїха, того, що привіз менї з Уральска Umnictwo piękne Libelta. Бесїда наша кружала, звістно, коло баталїону, найпаче коло 2-ої роти, що позаторік вийшла з відсїля, а тепер вернула ся. І тодї і тепер, був я таким безталанним, що належав до сїєї роти. Починаючи з тодїшнього командира роти поручика Обрядина, ми перебрали цїлу роту по одному чоловіку і дійшли на останку до „рядового“ Скобелева. Отсей Скобелев, хоч у єго
