стрінеш такого уважного і вдячного товариша — слухача твоїх солодких, журливих пісень, яким я був у тебе?! Стрінеш, та ще й чи одного такого, як і сам невольника-сироту, земляка-варнака таврованого. Він на твої тяжкі кайдани проллє сльозу подяки за радісні і рідні серцеві піснї! Горопашний, безталанний Скобелев!
9. Перед заходом сонця заштилїло, а присмерком зняв ся сьвіжий вітер від норд-оста прямо в чоло нашому почтовому човну. Він тепер серед одкритого моря кинув якора і Господь відає коли здійметь ся. Норд-ост тутеньки панує. Він може простояти довго і тим протягти мою, і без того довгу, неволю; далеко за ті межі, що я поклав в думцї, себ то за 20 липня. Сумно, невимовно сумно! Цїлу ніч не спроміг ся заснути. Найлютїйша туга гризла мене і, немов на кордї, ганяла округи городу. Перед сьвітом пішов до моря, покупав ся, та тут на піску і заснув. Наснив ся менї небіжчик Аркадий Родзянко у своєму Веселому Подолї біля Хорола. Він показував менї свій занадто вже вигадливий сад. Балакав про високу простоту і ідеали в штуцї взагалї, а в письменстві особливо. Лоском ганьбив брудного цинїка Гоголя, а найпаче „Мертві Души“ карав без милосердя. Потім трактував мене якимись кілсками, герметично запакованими і своїма вульґарними, найбруднїйшими віршами українськими, на лад Баркова. Огидливий дїдуган! Розбудив мене тихий, дрібний дощик і я побіг на город наче мокра та курка.
Кажуть: про що думаєш на яві, те й привиджуєть ся у снї. Не завжді воно так. От напр. Аркадия Родзянку я бачив оден лишень раз тай то несподївано р. 1845 у єго на селї у Веселому Подолї. Своєю тупою естетикою і своїма найбруднїйшими і найдурнїйшими віршами українськими він за кілько годин так менї остогид, що я утїк до єго брата Плятона, єго найблизшого сусїди і, як се трапляєть ся, єго лютого ворога. Я навіть забув ся, що колись бачив ся з брудним віршомазом, а він сего-
