днї менї наснив ся, який же звязок між моїма журливими мріями і отсїм давно забутим мною чоловіком? Анї жадного льоґічного звязку, тільки каприз нашої природи моральної.
Ледві і „Ворожка“ сотника Чегунова чи виясує загадку отаких от снів. Але про всяк случай піду подивлю ся в те зеркало захованих, таємничих явищ природи.
10. А вітер все той самий! і туга таж сама. Таке довге миловання тут з ними вельми рідко трапляється. Цїлий день нерухомо пролежав в альтанцї, та все слухав тиху, одноманїтну мельодию, що вибивали об деревляну альтанки кришу дрібні, але густі краплї дощу. Кілько разів заходив ся дрімати, але сон не бере; та ще й кляті мухи з усього городу злетїли ся до альтанки і не дають спокою. Заходив ся кілько разів будувати фантастичні замки на моїх пришлих естампах аква-тінта — і тут невдача! Найпаче невдали ся у мене твори Брюлова „Ґензерих“ і „Осада[1] Пскова“. На перший раз треба уникати наготи; треба досьвіду та й ще досьвіду; а інакше ота чарівна Брюловська нагота на естампі вийде бридотою. Я не бажав би, щоб мої сподївані естампи походили на естамп парижський аква-тінта „Останнїй день Помпеї“. Бридотний, незграбний естам! їм знївечено і зневажено ґенїяльний твір.
От за таким недобрим та сумним становищем душі згадав я про „Umnictwo piękne“ Libelta і за ходив ся жувати єго: тверде, кисле та прісне наче той нїмецький „васер-зуп“. От, хоч би отаке наприк.: говорить чоловік так розважно про натхнення і йме віри, що Есип Вернет під годину бурі наказував привязувати себе до щогли, щоб набрати ся натхнення! Який мужичий тямок про отсе божественне, незреченне чуття! І йме сему віри той чоловік, що пише естетику, що говорить про іде-
- ↑ Осада = облога
