Сторінка:Кобзарь Тараса Шевченка. Частина трета (1895).pdf/68

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 58 —

дїти; а в кибітках верещало жіноцтво, мабуть сварили ся. За аулом чоловіки справляли свій намаз перед заходом сонця. Вечер був ясний, тихий: на обрію темнїла довга смуга моря, а скелї на березї моря горіли червоним сьвітом: на одній блищали білі мури батареї і у сієї фортецї і я любував з своєї семилїтної тюрми. Вертаючись на город, натрапив на стежку, де на засохлій вже грязюцї лишив ся сьлїд малесеньких дїтських ноженят. Я любував з сего сьлїду, йдучи за ним, аж доки не зник він в степу разом з стежкою. На город прийшов саме к вечеровому чаю. Подарував по циґарі Іраклїю Олександровичу і Миколї Охримовичу, а останню сам запалив. Усї, починаючи з Наталочки чимало здивували ся, побачивши у мене в ротї циґару; а нянька Євдоха уральска козачка так зовсїм розчарувала ся до мене. Досї вона гадала собі, що я принаймнї „часовенный“, а тепер бачить, що і я такий самий „єретик-супостат“, як і інчі. Взагалї усї казали, що циґара менї до лиця і що з циґарою в зубах я скидаю ся на подорожного з людий поважних. Я й не подумав змагати ся проти такого порівнання, а думками перелетїв на чердак „Меркурія“ або „Самолёта“ і забув і гадати про мізерний човен, про бурлацькі піснї та про перекази про Степана Рязина.

„Ужъ сколько разъ твердили міру,
Что лесть гнусна вредна; но только всё не впрокъ“.

Влесливость затуманила мою голову і я на перекір своєму звичаю і на шкоду шлунку не спроміг ся відцурати ся „пильменів“.[1] Гарно вони були зварені і я щиро пошанував їх. По вечері довго гуляв я навкруги города та потроху визволяючись з свого самолюбства, привів на останку свій гордий дух до нормального становища і тихо засьпівав гайдамацьку пісню:

„Ой поїзжає по Українї та козаченько Швачка“.

 
  1. Страва, наче вареники з мясом. Переклад