Сторінка:Кобзарь Тараса Шевченка. Частина трета (1895).pdf/71

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 61 —

що природа, мовляв, творить в призначених про неї неперемінних межах; а чоловік-творець в своїх творах нїчим не обмежований. Чи так воно справдї? Менї здаєть ся, що вільного артисту природа стількі обмежовує навкруги єго, скількі сама вона обмежована вічними законами нестеменними. Нехай отой вільний артиста хоч на одну волосчину зверне з за конів віковішної красавицї — природи, він зробить ся боговідступником, почварою моральним, от як Корнеліюс і Брунї. Я не кажу про даґеротипи: тодї-б не було штуки; не було-б справжних артистів, а були-б самі лишень патретисти, от як З.

Великий Брюлов не давав собі вивести нїже єдину рису без моделї: а здаєть ся кому-б вже й можна се чинити, як не єму, повному творчої міцї. Але-ж, яко палкий поета, яко глибокий мудрець, знавець серця, він свої фантазиї високі та ясні прибірав у форми непорочної істини віковішної. Тим то в ідеалах єго повно краси і життя, і вони здають ся нам такими близькими, рідними, любими.

Таки сегоднї Лїбельт зовсїм менї подобаєть ся. За усї десять років я, опріч степу та казарми, нїчого не бачив, опріч салдацької заляканої бесїди нїчого не чув. Проза! страшенна, душогубна і тепер випадковий розмовник Лїбельт — найчарівнїйший розмовник! Щира сердечна моя подяка унтер-офіцерові Кулїху.

Отсей другий день приятно розпочав ся для мене, приятно і скінчив ся. Вечер був тихий, пречудесний. Задля руху я двичі обійшов фортецю; почав був і в-трейтє, але біля другої батареї спинив мене уральский козак своєю старинною піснею про Ігнатка Степанового сина Булавина. Перші вірші піснї вельми менї сподобали ся:

„Возмутился нашъ батюшка;
Славный тихій Донъ
Отъ верховьица
Вплоть до устьица.“

Властиво се пісня Донцїв, але й Уральцї, яко брати з родоводу і собі її засвоїли. Я доволї диву-