вав ся, почувши отут сю пісню: Уральцї, що приходять сюди на службу, народ здебільшого обметаний; бували вони і в Петербурзї, і в Москві і сьпівають все модні нїжні романси, що попереймали в сальонах на Козисї, або по міщанських, чи на Под'яческих вулицях. Тому то я й здивував ся, почувши отого відступника од моди.
З утїхою слухав я невидимого сьпіваку, аж доки він не замовк, або, певнїйше, не заснув: я вчинив теж сьвяте. Перед сьвітом наснило ся менї, неначе приїхав сюди фельдмаршал Остен-Сакен з своїм другом Евґенїєм, митрополїтою київським і покликав мене до себе. Але у мене бракувало солдацького убрання, була тільки сама шинеля тай та без еполєтів. Ото-ж заким попришивали до неї еполєти, я й прокинув ся і сердешно був радий такій неудачі.
13. Сегоднї субота: вітер той самий — норд-вест. Се добре; бо човен, чи по волї, чи по неволї, а мусить дожидати ся оренбурської почти. Чим близше до мене отся радісна подїя, тим більш роблю ся я нетерплячим і полохливим. Сїм тяжких років, от в отсему невиходному заточенню, не здавали ся менї такими довгими і страшними як отсї останнї днї мордовання. Але все від Бога. Приголомшивши отсю в'їдливу непевність, я вдав ся до свого незрадливого друга Лїбельта і в бесїдї з ним раював до самого вечера. А у вечері знов пішов до другої батареї, сподїваючись знов почути вчорашнього бояна. Одначе вчорашнїй боян зрадив мою надїю. Я вернув ся на город і лїг під своєю любою вербою, та вже й сам не тямлю, як се стало ся, — заснув і прокинув ся, коли вже сьвітало. Рідка і незвичайна оказия. Такі випадки я повинен заводити до моєї хронїки: взагалї я мало спав, а останнїми днями сон зовсїм мене покинув.
14. Сегоднї недїля. Вітер той самий. Чи не час би вже повернути єму на норд-вест. Ох! як би він мене утїшив, коли-б хоч на завтра повернув. Вже
