лїпше вдарити зразу обухом, нїж пиляти деревяною, тупою пилою дожидання.
Опівднї вітер посьвіжів і повернув на норд. Добра ознака! Сегоднї вже трейтя доба, як я не навідував ся до вертепів гидоти, себ то до фортецї. Отсе єдине моє щастя, що можна менї безкарно заподївати таке утїкацтво. Щоб ще одну добу не бачити незграбної декорациї місцевого вертепу і завзятих поклонників Вакха, я не голив ся і не пішов до церкви. А під вечір, щоб не стрівати ся з тими завзятцями (у їх є звичай в сьвято зрушати спокій мешканцїв горо́ду), я надївши на фуражку[1] чистий білий верх і взявши в кишеню гурок і редьку, пішов до Филемона і Бавкиди. Филемон, на перекір своєму звичайному доброму настрою духа, був не в дусї; а Бавкида, на перекір своїй сталій усьмішцї, була теж не в дусї; навіть не похвалила ся менї своїм соломяним капелюхом. Я згадав приказку: „Не в пору гість — гірше Татарина“ і взяв ся за фуражку; але Филемон спинив мене, просячи сїдати; а потім свою засмучену Бавкиду прохав, принести покоштувати того варення, що недавно привезене з Астраханї; а сам принїс конівку холодної води. Після першої спроби він розповів менї своє нове горе. Необачний і зажерливий лоцман, що поняв ся привезти єму краму з Астраханї, свій хисткий човен так навантажив клажею, що за першим сьвіжим вітром половину клажи треба було кинути в море. Крам Филемона і Бавкиди був: дві скриньки з винами та 30 мішків з борошном. На лихо сей крам лежав на чердацї і вже-ж через те довело ся єму першим летїти в море. Зацїлїла тільки денеяка дрібниця: солоні гурки, цитрини, варення та соломяний капелюх. Щира розмова, немов та сповідь, уласкавлює наше серце переняте тугою. Мої старенькі, розповідаючи про свою пригоду, прийшли до звичайного свого настрою. Филемон простосердо почав брехати про якийсь бій з Французами р. 1812, а
- ↑ Солдацька шапка. Перек.
