Сторінка:Кобзарь Тараса Шевченка. Частина трета (1895).pdf/74

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 64 —

Бавкида показала менї капелюх і навіть мантильку, а прощаючись надїлила менї цитрину, з котрою я, сегоднї в понедїлок, смакую чай, записуючи про сумний вчинок, що нашкодив торговим інтересам моїх Филемона і Бавкиди.

Сегоднї довідав ся, що вчора хоч і була недїля і добра погода, а про те нїхто з офіцернї на город не приходив. Чудна і незрозуміла антипатия до запашної зеленї! Курява та нестерпима духота в фортецї лїпші їм нїж холодок, квітки і сьвіжа зелень на городї! Незрозуміла затвердїлість орґанів! Дїйсне суворі дїти Беллони! Тілько всемогутною владичицею-горілочкою можу я з'ясувати собі, чому у суворих дїтий Беллони бракує нюху і зріння. На городї, бачте, воно хоч і можна проковтнути по одній, по другій; бо сам старший частує, — але-ж не можна нализати ся, як сьлїд. Не можна не тому, щоб се не ли́чило, а тому, щоб не опинити ся в місцевій „Калабриї“. Тай справдї! які там на городї радощі! хиба не лїпше нишком-тишком в господї потягти горілочки так, щоб аж в очах позеленїло! От — тобі й город буде і з квітками і з пахощами.

Не залежно від такої глибокої полїтики у Великоросів є прирожденна антипатия до зеленї; до отсієї живої, блискучої зорі ласкавої ненї природи. Великоруське село, як мовив Гоголь, се навалена купа сїрих беревен з чорними дірками замісць вікон; вічний бруд, вічна зима, не побачиш зеленої лозинки. За селом зеленїють непроходимі гаї, а саме село, немов тобі воно наумисне вилїзло на великий шлях з отого непроходимого саду, та двома лавами й простягло ся понад шляхом, побудувавши заїздні дворі, а на одшибі капличку й шинок. Більш нїчого єму й не треба. Не тямлю я отсієї антипатиї до краси природи!

На Українї зовсїм що інче! Там не тільки село, а навіть і місто свої білі привітні хатки повбірали черешневими та вишневими садками; там убогий хлїбороб оздобив своє житло велелїпно природою, що завждї усьміхаєть ся і сьпіває він своєї