Сторінка:Кобзарь Тараса Шевченка. Частина трета (1895).pdf/79

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 69 —

козаки, а навіть поважані їх урядники. Незрозуміле менї замоцьовання!

Після півдня вітер звернув на зюйд-вест: просто в самий ніс нашому почтовому човну.

17. Вітер — не мов єго заворожено, — все той самий. Перед вечером на обрію того боку де Астрахань, показав ся пароплав. В фортецї, скоро загледїли такого несподїваного гостя, зараз заметушили ся, найпаче капітан Косарев з своїм почесним калавуром та з ординарцями. Але хто то такий пливе? про се нїкому не відомо! Одначе-ж усї, навіть найпомірнїйші вигадники, догадали ся, що коли то пливе не великий князь Константин Миколаєвич, то вже неминуче нїхто більш, як не адмірал-ґубернатор з Астраханї. Капітан Косарев про останнього спершу й слухати не хотїв. Потім вже учений друзяка єго, лїкар, довів, що в такому глухому закутку імпериї, як наша фортеця — така чисто історична подїя — річ не можлива. Свою думку учена люди на довела й тим, що після Петра Великого нїхто з царської родини не провідав не тільки півострова Манґашлика, а навіть і „знатнаго“ портового міста Астраханї. Ну, вже-ж проти сего годї було змагати ся. А проте тямкий капітан Косарев і тут вихопив ся і мовив: „Ну що-ж! коли не великий князь, так принаймнї губернатор; все-ж таки й він особа з ґенеральскої ранґи, тому то неминуче треба і про єго почесного калавуру. От супроти такого, здаєть ся наче-б то й простого слова, вже й учений муж мусїв полїзти до кишенї та пошукати слова на від повідь. Овва! заким учений ескуляп нишпорив в своїй розумовій кишенї, таємнича завгадка розгадала ся. Прибіг козак з пристанї і повідомив коменданта, що на пароходї, опріч керманича єго, лейтенанта П. нїкого нема. Гора сплодила мишу! Комендант послав коний до пристанї і казав прохати командира пароплаву до себе на город. А я, щоб не дурно ходив до фортецї, завернув в казарми і виголив ся. Потім зайшов до Маєвського: попореготали з того, що склало ся! Згадали ми, що р. 1847