личкий шматочок шинки, аж ось присилає Б. і кличе на чашку кофе. А наш Филат тому і рад! Пішов я. Прихожу аж і комендатиха тут. Привітали ся. Вона зараз зняла бесїду про вчорашнїх гостїв. Я спитав: чого вони так нашвидку завітали до наших берегів ? На просте моє питання почув я від повідь кривулясту і трохи переплутану, як се звичайно буває, зайвими додатками. Одно слово: з милих вустоньок почув я такі теревенї, яких інчому не трапить ся почути і в людному сальонї. Гостїв було не два, як я собі гадав, а пять. Опріч капітана-керманича, був штурман з пароплава, людина молода і, як каже розмовниця моя, вельми осьвічена, та ще було три цивільних: оден лїкар і два учених. Пароход, каже вона, плаває біля наших берегів, щоб робити якиїсь спостереження, і оті-б то учені, мабуть, зовсїм не учені, а просто полїтичні педанти, розмовляли про вплив на тутешню орду Туркменів. Оден з них, той що молодший, білявий, з довгим волоссям a la мужик, може й дїйсне тільки вчений, бо вкупі з Данилевським і з інчими був в експедициї Бера: він так само, як і Бер, збірає степовий полинь і інчі трави; він, нїби то і про мене розпитував; але так двоїсто, що любі розмовницї не спроміжні були, хоч би натяканням, задовольнити єго цїкавости, і, як я собі гадаю, уміло відсунувши, се, на їх думку, ласкотливе питання, вони звели свою бесїду на Астрахань, просто на перські крамницї з канавусом, та з інчими недорогими материями.
Коли се був хоч трохи осьвічений чоловік, так яких думок набрав ся він про наш бон-тон, про вершки тутешнього жіноцького товариства, про наші заплїснїлі, перекислі вершки?
Зібравши отакі-о, певні звістки про вчорашнїх, таємничих гостїв, я, вже-ж пак, покинув думку про них і до самого обіду лежав під вербою та читав Лїбельта. Про вітер теж пильнував не думати. Він, отой клятий зюйд-вест, душу з мене витягне. Не хай би він на одну добу, та хоч би на половину
