няти віри Норову, так Палестинські мусульмане, так само, як і жиди і християне, поважають Іллю.
Об Іллї був ярмалок в Рожнї. Тепер здаєть ся він в Полтаві. Р. 1845 трапила ся менї нагода бачити се знамените торжище. Три днї ковтав я куряву та валяв ся в катрязї, тепер вже небіжчика Павла Вікторовича Сьвічки. Сам він каже було про себе, що він недогарок великої сьвічки і недогарок лоєвий. Він був сином того Полковника Сьвічки, що взяв та жартома у Києві під час „контрактів“ і за купив усе шампанське вино. Звістно не на прибуток закупив, а щоб подрочити польских панів, котрі приїздили до Києва, єдине на те, щоб попиячити. У своєму-ж селї Городищі в Пиратинському повітї він завів був заставу,[1] щоб нїкого з тих, що йти муть, або в берлинї їхати муть, не пропуськати без того, щоб не нагадувати до схочу та не напоїти до „положенія риз“. Річ натуральна, що після таких жартів, з великої сьвічки лишив ся ледві маленький недогарок, тай той небавом потух. Земля тобі пером, мій благородний друже!
Тодї-ж вперше я бачив ґенїяльного артисту Соланика в ролї Михайла Чупруна („Москаль Чарівник“). Менї здало ся, що він вдавав Чупруна більш природно і зграбно нїж Щепкин. І московських циган тодї-ж таки бачив і чув я в перше і в останнє. Бачив, як вони гарцювали перед ремонтерами і перед інчою пяною публїкою; чув, як вони на закінчення свого хижо-брудного концерту хором просьпівали:
|
„Не пылитъ дорога, |
Отсїм вони натякали своїм пяним добродїям, що не вадило-б і їм трохи спочити та сили набрати на завтрашне пиячення.
- ↑ Рогатку. Перек.
