нїцї. Але-ж моя фізична дїяльність, лїпше мовити, бездїяльність нї в чому не перемінила ся і здаєть ся ранїйш 8. серпня не можна сподївати ся на таку переміну; так щоб уникнути цїлковитого нечевя, а найпаче спокусливої цитринівки, я не зрушати му заведеного ладу і буду ранком нагрівати свій чайник, та день скрізь день, провадити му свій журнал стрійно, наче ту лаву салдатів. На бездїллї і се рукодїлля.
Сегодня комендант сказав менї, що єму не можна видати менї проїздного білєта з Новопетровського через Астрахань до Петербурга, бо він не має приказу з „корпуса“ про моє визволення. Коли наступна почта не привезе того приказу, так не здїйснить ся тодї приміркована мною дешева подоріж по Волзї спокійна і живописна. Але се лихо можна полагодити. В Оренбурзї мої приятелї Бюрно і Герен поможуть менї полатати мої діраві фінанси. Шкода тілько в тому, що отсе непотрібне узбочення з простого шляху примусить мене, не бачити художницької вистави в академії. Опізню ся! Ще більша шкода, що мушу відрочити побачення з М. Лазаревським і з інчими моїми земляками-друзяками. На останку, ще більша шкода в тому, що зовсїм зайві тисяча верстов віддалять од мене хвилину райського щастя, ту хвилину, коли я слезою сердешної подяки змочу руку моєї найблагороднїйшої заступницї грапинї Настасиї Івановни і її великодушного мужа. О! мої незабутні добродїї! без вашого чоловіколюбного заступництва, без вашої теплої, кревної прихильности до моєї скорботної долї я затхнув ся-б в отсему безрадісному засланню! Дякую вас мої заступники, мої визволителї! Усї мої радощі, усе моє щастя, уся моя ясна пришлість — все отсе ваше нетлїнне добро, мої ви єдині, мої сьвяті заступники!
До грапа Федора Петровича я напишу листа з сією-ж почтою. О! як би я не хотїв писати отих бездушних каракульків, що висловлюють саму тільки чепуристу ввічливість, тай більш нїчого. До грапинї
