24. Перед світом випав великий дощ з грозою. Коло городу в перегачену балку набігло з камяних ярів стількі води, що на доброму човнї можна плавати. По обідї ми з Іраклїєм Олександровичем і спробували сего. Шкода, що ґрунт у балцї — пісок і вода довго не задержить ся, а то-б яка була оздоба і користь на отсе безводне місце!
У вечері капітан Косарев, претендуючи на подяку від мене, висловив менї, що по приказу коменданта, він дав по пів баталїону оповістку, що мене визволено. За се я низенько подякував добродїю комендантові.
25. Цїлий день був на близшій пристанї у Мостовського: єго арештовано на тиждень по приказу окружного начальника єнорала Фреймана. Се все наябедив на єго цейхвахтер огидливий „надворный совѣтникъ“ Мішков. Арешт Мостовського нї що більш як мана; а „надворному“ совітникові велено подавати ся на відставку, обовязки-ж свої передати простому солдатові, якомусь фейерверкерові М. І. Се теж мана.
Присмерком приїхав на пристань комендант і забрав мене з собою на город; а в вечері ми ще поплавали на човнї по ставу з дощової води.
26. Цїлий день сегоднї аж до півночи я працював над листом до грапа Федора Петровича, та нїчого й не вдїяв: не виходить якось у мене той лист. Хочу я висловити ся, яко мога простїйш, благороднїйш, а виходить щось таке, або високопромовисте, що аж сьмішне, або чутливе до нїсенїтницї, або на останку влесливе до підлоти; а те саме, чого я бажаю й не виходить нїяк. Мабуть через те воно у мене не йде до шмиги, що я з радощів ще не прийшов в себе. Треба підождати. Час ще є. Ранїйш 8. серпня почта звідсїля не піде, час не втїк ще. Хиба от-що: взяти та й записати на спомин того листа таким, яким він війшов, та тодї спроквола гулящим часом і виправляти єго. От тодї і уникнеш від приказки „поспѣшишь — людей насмѣшишь“. Саме отсе я й зробив з відповіддю своєю на лист
