Заспокоївшись в сьвятій молитві я почвалав собі тихою ходою на город, зрушаючи глибоку тишу чарівної ночи піснею:
„Нема в сьвітї гірш нїкому,
Як сиротї молодому“.
Се було вже в першій годинї ночи. Не доходячи з пів верстви до городу, зустрів мене Андрій Обеременко, питаючи: „Де отсе вас Біг носив до такої доби?“ „В гостях, кажу, був“. „Та я бачу, що в гостях, бо добрі люди тільки з гостий йдучи сьпівають.“ А я, буцїм не чуючи, що він каже, завів:
„Іде богач, іде дукач,
Пян, шатаєть ся,
Над бідною голотою
Насьміхаєть ся“.
„Та годї вже вам, ласкаво перебиває мене Андрій: ідїть лїпше ляжте спати“. А я таки сьпіваю:
„Оден веде за чуприну,
Другий з тила бє.
Не йди туди, вражий сину,
Де голота пє“.
Андрій, запевнившись, що я зовсїм пяний взяв мене обережно під плече, привів під вербу, розістлав свою шинелю; нарвав і поклав під голови буряну, положив мене, перехрестив і пішов собі. Не випадало менї розчаровувати старенького Андрія в єго боговгодному вчинку, а тим паче виявляти перед ним мій хист до лицедїйства. Я мовчки, щирою душею подякував єго, трошки поворочав ся тай заснув.
29. Наснив ся менї Семен Артемовський з жінкою; буцїм виходили вони після служби з церкви Св. Покрови. На „Сѣнной площад'ї“ буцїм то розведено парк; дерева там ще молоді, але величезні. Більш за все зумила мене величезність папороті: сущий хинський ясен. В парку тому зустріли ми Кулїша, теж з дружиною і гуртом з ними пішли в гостї до Михайла Лазаревського.
Усе, що тільки дороге мому серцю, згуртувало ся отсїм разом у снї і коли-б кляті курченята своїм
