вагу має доброта і смиренність у домашнім пожиттю. Правда, воно вже давно було, як була я молодою й нареченою, але ніколи не було в мене іншого бажання, як бажання твого батька.
Стережися, моя доню! Гляди на твою будучину і твоє щастя тверезими очима. Бо яка тобі остаточно користь, як мовить слушно Олекса, з усієї твоєї освіти й очитання? Нащо воно, як остаточно не на те, щоб з нього не набути хісна в житті? Як будуча жінка священика, маєш ти перед собою широке й гарне поле до праці й ти мусиш працювати. Ти будеш і діти мати, а вони приведуть з собою горе і клопоти для тебе, бо з їх прибуттям на світ руки й ноги не спочивають більше.
Ти турбуєш твою матір, моя прекрасна дитино, так як (я це замічаю між твоїми словами) турбуєш і дратуєш твого судженого. Слухай його і йди в слід за ним, мов за учителем твоїм! Його воля нехай буде і твоя воля. А народ шануй і люби, бо інтеліґенція не є нічим іншим, як лиш вицвітком його, — а ти сама нічим іншим, як дрібна квітка з її осередку.
(Сліпий внук): Бабуню, бабуню? Не говоріть до неї так строго. Чи ви не відчуваєте її потайного смутку? Подумайте і про її душу! (По хвилі задуми): Опишіть мені її вроду. Як вона виглядає, коли її вже всі вважають за таку гарну? Які в неї очі? Я ще не втратив розуміння барв.
(Бабуня): Вона, мій синку, висока й ніжної тонкости в постаті, а очі її немов з небесної блакиті викроєні й чорними віями отінені, великі й такі прегарні виразом туги й м'якости, що проти них не міг би хоч би й хто холодним устоятися. І чорне в неї волосячко, що прилягає пестливо до її живчиків і чола.
