Сторінка:Кобилянська. Ніоба (1929).pdf/115

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

нашої молоді, часто до подиву поривають, але щодо мене — я себе не можу перемогти, щоб ні з цього ні з того виступати з себе і свою душу виставляти на оглядання.

— Так? — крикнув він. — То це значить у тебе „ні з цього, ні з того“, коли яка вчителька йде в народ, як агітаторка, виставляючися на небезпеченство утратити свою посаду, або як то в нас буває, хоча часто й цілком невинно, бути замкненою за „бунтівництво“ народа і т. ін.? Я справді цікавий, що має властиво в тебе значіння і викликує подив, коли в тебе все без вартости й ти дереш носа. Попівська дитина, і така безгранична зарозумілість! Фе! Зоню! Ох… — додав з ненавістю, — як я цього в тобі не терплю! Як воно завсігди немов навмисно мусить мене роздратувати й найліпший настрій зіпсувати! Ні, Зоню, це не дасть доброго звуку між нами, коли ти цього не покинеш!

На таке я добре зворохобилася.

— Ви всі хочете зараз одушевлення, — почала я боронитися. — Зараз „музика, спів, тости“; чи то діло йде вже справді про щось поважне й далекосягле, чи там про мізерний вибір в посли якогось, часто в дійсності незначного чоловіка, — вам усе одно! Це вистарчає, щоб в одушевленню виставляти одне й друге великим здобутком на будучність! Я не знаю, Олексо, — додала я запановуючи над собою, коли завважила, що його очі заблестіли злісно — я не можу собі порадити, але мені не здаються наші діла, праця і здобутки доволі великими й далекосяглими й вже такими незвичайно культурними, щоб могла з ентузіязму аж „виступати з себе“. Хоч з другого боку, має наш нарід прикмети й характерні риси, що своєю красою й силою не мають подібних собі. Скажи мені, приміром, Олексо, — говорила я, — чи тебе