Сторінка:Кобилянська. Ніоба (1929).pdf/122

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Бабуня хитає болізно головою, а відтак схиляє її покірливо на руку.

— Так, так, моя доню! Я молюся за тебе, бо добре відчуваю, що потрібно тобі материнської молитви. Я ж і бачу вже, як нещастя, яке ти сама лише незначно відчуваєш, розвивається коло твоєї істоти. Твій суджений має слушність, коли каже, що всі ви покалічили власною рукою свою долю. Це дійсно правду він каже. Але яким чином мала б ти його покалічити, я не годна собі навіть уявити, хоч багато різних досвідів мала я в житті. Твоє нещастя зачуває лише моє перемучене серце, бо так, як уже ти маєш усякі умови до щастя, має їх рідко хто в житті, а з моїх інших дітей не мало їх жодне.

І замість того, щоб мати душу завсігди звернену на те, звідки воно тобі припливає, хто про тебе тепер дбає й на будучність буде дбати, — критичними сталися твої очі й розум.

— Зоню! Я ганю тебе за це строго, бо справді ані я, ані тітка (а певно й вуйко, коли вже завважив) не були б сподівалися, що твоє старанне виховання допровадить тебе до таких результатів у поглядах і почуванню.

Бач, що я тобі скажу, хоч і як терпко і не мило буде воно тобі звучати.

— Поважай того чоловіка, котрий стане скорше чи пізніше твоїм мужом і паном. Не починай ніколи того, що могли б його розізлити або невдоволити. Знай, ніколи не вносить жінка забагато податливости і забагато доброти в подружнє життя; ніколи не виходила гармонія там, де жінка йшла лиш за своїми поглядами, не піддавшися остаточно умовам свого чоловіка. Коли ти будеш жадати багато оглядности для твоєї вражливої вдачі, воно не допровадить між вами до добра і сталої гар-