Ні, мамо, не лиш Олекса дійшов власними силами до того, чим є, але й він… і він пішов угору одиноко власними силами. Та відтак саме посередині його праці змінилася його доля. Його батько помер, зосталася мати з трьома незабезпеченими доньками, і він, що жив і дихав тільки мистецтвом, перервав малярські студії й перебрав місце професора рисунків при одній вищій школі, щоб мати можність утримувати матір і сестру; з своєю малярською кар'єрою… розпрощався.
З тієї причини розбилися і його заручини з одною красною й доброю дівчиною, яку дуже щиро любив. Між тим, як вона стала жінкою другого, пішов він „у робітники“ задля кусника хліба, ради матері й сестер — і до того навіть нерідних сестер. Ціла радість і втіха його теперішнього життя концентрується в тім, що у вільних хвилинах може збирати ескізи і студії та подорожувати від часу до часу в такі міста, де може здобувати змогу й матеріяли до дальшої освіти й розвитку свого талану.
Отже, ви чуєте, мамо, він не якийсь великий артист. Є більші й голосніші, чим він, а й їх не можна ще назвати в повнім значінні „голосними“; він, здається, і не буде ніколи таким „голосним“, бо до всіх обставин, які унеможливлюють йому досягти це, чого бажав (цебто повну освіту артистичну), не є він і честилюбивий.
Помимо того всього одначе, мамо, я шаную й ціню йогоне звичайно високо. Від хвилини, мамо, в котрій його істота перестала бути для мене такою чужою, як з початку, займає мене те все, чим переймається він, — а то мистецтво й малярство. Бо я пішла навіть ще дальше, якби ви цього сподівалися. Мене займає навіть і церков, до котрої він належить.