О, моя дорога бабуню, „сама“! Чи ви розумієте те горесне слово?
О, моя тіточко, чому ви в своїй красі такі засмучені? Прибудьте до сліпця; він заграє вам щось з своєї душі! Душа сліпого не є для вашої такою сліпою, як душі тих, що окружають вас і бачать ваше прекрасне лице й ваші білі ніжні руки…
(Зоня):
Мамо! Чи я не казала вам, що між мною й Олексою підіймає щось грізно голову?.. Тепер відчувається вже цілком виразно, і воно не хоче уступатися.
Олекса перебуває у нас вже від кількох днів, але привіз поганий настрій.
Вчора зранку уклала я в вазу китицю цвітів, а Олекса сидів оподалік від мене з доволі неласкавою міною. Нараз спитав:
„Скажи мені, люба дівчино, чи ти будеш і в нас дома тратити стільки часу на марниці? От, я сиджу вже повних 15 хвилин і придивляюся, як ти силкуєшся вложити тих кілька цвітів гармонійно й зі смаком, одні біля других, у той черепок. По-щирості сказавши, це вже мене нетерпеливить!“
„Ні, Олексочко — відповіла я, — як перестанеш дратувати мене всім тим, що справляє мені приємність, то певно ніколи не буду того робити.
Тоді він спитав:
„Дивися! Робити так можеш собі, цього я тобі не забороняю, але я не бачу причини, для чого воно мусить бути зроблене?“
„Який ти нині знов чудний! Хто тут говорить про якесь „мусить“? Це робиться лише задля доброго смаку й змислу краси. Мені здається, що
