тим, що становить саму силу моєї душі. А одначе, я прошу тебе, Олексо, пошануй мене й зостав мене в тім напрямі в супокою. Бач! Ти подобаєшся мені таким, яким саме ти є! До чого ж отже це зайве ображання моєї душі, коли воно не доведе й так до нічого? Помирися з моєю вдачею, а побачиш, що я не ворог тобі, Олексо! Будь лише добрий для мене!“
„Ти маєш замало прихильности до практичного життя, а забагато до абстрактних ідей і деяких справ, у котрих і так нічого не вдієш, хоч і як добре розуміла б їх. Колись будеш сміятися сама з себе, так дуже отверезить тебе само життя, та покищо я хочу власною рукою звести тебе з тих висот назад на землю. Пощо тратити час і переживати розчарування? Не жде тебе ніщо інше, як обов'язки жінки, жінки священика, обов'язки української женщини“.
„І мусиш ти при тім конечно показувати „кінське копито прози?“ — спитала я тоном, таким уже чомусь беззвучним, що сама перелякалася його.
Він видивився на мене й замовк на хвилину, а далі спитав:
„Що маю розуміти під твоїми загадочними словами?“
„Чи непремінно треба, щоб ти при кожній нагоді справляв мені прикрості твоїм „кінським копитом прози“, на яке таку вагу покладаєш? Чи ти мені не довіряєш, що я сповню обов'язки жінки, і жінки священика й українки, тому, що в мене є потяг і для тонших, шляхетніших речей, ніж домова господарка? — сказала я. — Не бійся, я виповню свої обов'язки так, що ти будеш цілком удоволений, нехай би я при тім і сама змарнувалася! Через мене не понесеш страти ні в чім! Я
