Сторінка:Кобилянська. Ніоба (1929).pdf/160

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

 Германець бував до мене такий добрий і тонкий, яким ти ніколи, ані однісінький раз не бував. Зрештою він завтра від'їжджає, прийде ще раз, щоб попрощатися, як це ти й сам чув, як хочеш, можеш з ним говорити!

— Можу й зректися тієї приємности, — відповів він.

Ті слова вимовив він з такою неописаною погордою, що я не могла спокійно держатися.

— Це твоя річ,  обізвалася я, а відтак додала ще з нетаєною ненавистю: — Він прийде, щоб з вуйком, тіткою і зі мною попрощатися.

— Можу собі подумати! Від'їхати, не поглянувши ще раз на модель студії, було б дійсно шкода! Модель справді незвичайна!

Я здвигнула тупо плечима.

— Вуйко тратить у ньому тонкого й дуже милого товариша.

— А ти?

— А я буду одну людину менше мати, котру навчилася високо цінити й шанувати.

— Ти уважай Зоню, що про того чоловіка в моїй присутності говориш! — крикнув він роздражнено, і в його голосі затремтіло щось зловісне.

— Цього я не потребую! — відповіла я гордо. — Яж і без того знаю, до чого ти прямуєш. Я лише не знаю, звідки береться в тобі відвага мучити мене так довго замість того, щоб поставити прямо й чесно для тебе таке важне питання, котре крізь ціле твоє поведення заєдно пробивається?

— То ти гадаєш, що в мене нема достаточно відваги поставити тобі те „важне“ питання в кількох словах?

— Я так думаю.

— То добре, — буркнув, побілівшими устами, — побачимо, хто з нас обох відважніший! Чи я, що