Германець бував до мене такий добрий і тонкий, яким ти ніколи, ані однісінький раз не бував. Зрештою він завтра від'їжджає, прийде ще раз, щоб попрощатися, як це ти й сам чув, як хочеш, можеш з ним говорити!
— Можу й зректися тієї приємности, — відповів він.
Ті слова вимовив він з такою неописаною погордою, що я не могла спокійно держатися.
— Це твоя річ, обізвалася я, а відтак додала ще з нетаєною ненавистю: — Він прийде, щоб з вуйком, тіткою і зі мною попрощатися.
— Можу собі подумати! Від'їхати, не поглянувши ще раз на модель студії, було б дійсно шкода! Модель справді незвичайна!
Я здвигнула тупо плечима.
— Вуйко тратить у ньому тонкого й дуже милого товариша.
— А ти?
— А я буду одну людину менше мати, котру навчилася високо цінити й шанувати.
— Ти уважай Зоню, що про того чоловіка в моїй присутності говориш! — крикнув він роздражнено, і в його голосі затремтіло щось зловісне.
— Цього я не потребую! — відповіла я гордо. — Яж і без того знаю, до чого ти прямуєш. Я лише не знаю, звідки береться в тобі відвага мучити мене так довго замість того, щоб поставити прямо й чесно для тебе таке важне питання, котре крізь ціле твоє поведення заєдно пробивається?
— То ти гадаєш, що в мене нема достаточно відваги поставити тобі те „важне“ питання в кількох словах?
— Я так думаю.
— То добре, — буркнув, побілівшими устами, — побачимо, хто з нас обох відважніший! Чи я, що